Я залишилася одна із тримісячною дитиною на руках, чоловік мене покинув, мої батьки ніколи мені не допомагали, напевно, саме тому я почала підробляти у магазині у віці 15 років. І ось я повернулася в будинок до мами, мене там і одну щось сильно ніхто не чекав, а тут ще й з дитиною.

Не подумайте нічого поганого, батьки мої нормальні, просто зі своїми життєвими позиціями. Прожила я з ними, поки дитині не виповнилося 2 роки, моя мама всіма зусиллями давала зрозуміти, що ми їм там заважаємо, і я вирішила, що настав час виходити заміж, дитині потрібен батько і десь повинні ми жити.

На роботу я вийшла, коли дитині був ще рік, мій брат мені допомагав, сидів з нею, а на роботі я зустріла свого майбутнього чоловіка. Він був у всьому добрий і до дитини ставився нормально, не сказати, що я просто закохалася, ні, я думала тільки про себе з сином, стерпиться-злюбиться, як то кажуть.

Але ні, через рік у мене з’явилася друга дитина, а чоловік через деякий час став гуляти, він мене не ображає, а просто дратує, він дратує мене у всьому не тільки коли приходить з гулянок.

Ось живемо ми з ним уже шість років, а я в цьому його будинку просто задихаюся, все життя проходить повз мене, як я втомилася жити з некоханим чоловіком і в його цьому будинку.

Багато хто подумає, йди і все, але тут все набагато складніше, будинок куплений був у його батьків, за документами будинок дітей, але він зі своїми батьками виганяють мене, не подобається, йди, кажуть вони, а куди я піду.

Через суд я розумію, що будинок дістанеться мені з дітьми, але від чоловіка звучать постійні погрози, що він зачекає на будинок разом зі мною, навіть заяви в поліцію писала.

Як же я ненавиджу цю людину, хто б тільки знав. А ще дитина в мене хворіє. Тут уже все влаштовано, що до нас додому педагоги приходять, а якщо я до мами піду навряд чи вона їм теж буде рада, та чоловіка вони теж стали дратувати, заважає навчанню дитини.

Вже не знаю, як бути і що з цим усім робити. Навіть якщо і дім дістанеться нам, жити він нам спокійно тут точно не дасть, а будинок цей продати неможливо, тому що на ту суму, за яку продати цей будинок, уже нічого не купиш із рівноцінною площею. От і виходить, не живу, а терплю.

КІНЕЦЬ.