Живучи в селі, ми з чоловіком покладали великі надії на єдиного сина, Максима, який став інженером.

Ми були забезпечені і хотіли для нього найкращого, навіть сподівалися вибрати йому відповідну наречену із забезпеченої інтелегентної родини. Максим наполягав на тому, щоб зробити свій вибір самостійно, і ми чекали.

В одну із субот син приїхав із сюрпризом: до нас приїхали його наречена, Марина, та її чотирирічний син, Андрій.

Приголомшена таким поворотом подій, я тяжко переживала новину про те, що моя невістка розлучена, і вона має дитину. Пізніше я висловила своє розчарування синові, що призвело до розриву, який тривав три роки.

Зрештою, я пішла на примирення, вибачилася перед Мариною і пообіцяла любити її та Андрія як своїх рідних.

Наші стосунки розцвіли, і я знаходила радість в онуку, особливо готуючи йому його улюблені вареники з вишнею. Пізніше я дізналася, що Максим не може мати дітей і Андрій став моїм єдиним онуком.

Я не засмучувалася, адже Андрій став моїм найдорожчим чоловічком. Однак моє щастя з повноцінною сім’єю тривало недовго. Одного фатального дня і син, і невістка пішли з життя дорогою додому.

Отже, ми з Андрієм залишилися вдвох. Добре хоч він уже на той момент був дорослим хлопцем і сам міг про себе подбати…

Зараз онук хоче забрати мене до себе, я залишаюся у своєму селі, дорожчачи спогадами та квітучою вишнею у дворі.

Я міркую про свою помилку, коли відкинула Марину, і вдячна за шанс виправитись.

Я розумію, що плани Бога завжди вищі, і їх треба приймати з вдячністю, цінувати кожну мить, проведену з дорогими людьми.