В практиці кожного лікаря є такий випадок, який запам’ятовуєш на все життя.

Я була молодою і зеленою, як то говорять. Тільки закінчила інтернатура. Приїхала працювати в рідне місто гінекологом. Я розуміла, що мене очікує. Вагітні підлітки, неготовність виховувати дитину чи не бажані діти – буденність гінеколога.

На прийом прийшла дівчина. Їй було всього лише 15 років. Вона мала сірі оченята, довге світле волосся та худеньку статуру. Погляд переляканий. Захекана. Двері відчинила з такою силою, що вони вдарилися об стіну.

•  Дівчино, спокійніше! Ви в лікарні, а не на стадіоні! – Гримнула Катерина – медсестра з сусіднього відділення.
• Лікарю! Вагітна! Хочу Aб0pт!

Ми з Катериною перезирнулися.

• Цікаво… – Прошепотіла моя колега.
• Катерино Віталівно, давайте я прийму пацієнтку, а з вами ми поговоримо трішки пізніше.

Катя пішла, а пацієнтка присіла навпроти мене.

• Як вас звати?
• Ірина. Мені п’ятнадцять років. Я вагітна і хочу зробити Aб0pт!
• Почекайте. Для початку, дайте відповідь на декілька запитань.
• Лікарю, часу немає! Скоро моя мама прийде! Вона тисне на мене. Розумієте? Вона хоче цю дитину, а я не хочу народжувати в п’ятнадцять! В мене тільки життя починається! Я ж вступила в коледж в сусідньому місті. Маю в серпні їхати кімнату оглядати. Буду з подругою жити. Ми стільки всього запланували! Куди мені та дитина?! А мама не слухає! Каже, що хоче внуків і моя думка її не цікавить!

Ірина говорила швидко. Вона не давала змоги вставити хоч слово.

• То ти вже тут!

В кабінет зайшла пишна пані. В правій руці вона тримала пластиковий пакет з продуктами. Одягнена була в довгу синю сукенку вільного крою. Взута в сині в’єтнамки. Волосся зібране високо на голові синім «крабиком».

• Лікарю, я поставлю пакетик ось тут в куточку. Він вам же не завадить, правда? – Моєї відповіді ніхто не чекав. – Іринко, ну що там? Ти вагітна? Яка неділя? – Відповіді Ірини теж ніхто не чекав. – Лікарю, ми будемо народжувати цю дитину. Огляньте її. Запишіть що вам там треба. Вага, ріст? Так, правильно?

Я кивнула.

• Ще скажіть, які там вітаміни пити, харчування яке підібрати. Ну, коротше! – Жіночка скривилася. – Не мені вас вчити працювати. Правильно? Робіть, що треба і ми підемо додому. Тільки хутчіш, бо я ще у Вальки сиру не купила, а вона в два зачиняється.

Ірина дивилася на підлогу. Вона тихенько плакала.

• От бачите про що я… – Самими лише губами промовила дівчина.

Прийом пройшов важко. Сніжана Сергіївна постійно вставляла свої п’ять копійок. Вона не давала жодної можливості, щоб залишитись з пацієнткою наодинці. Тоді я спробувала достукатися до мами. Намагалася їй пояснити, що дитину носить її донька і вирішувати: народжувати чи ні тільки Ірині. На жаль, мене ніхто не слухав. Назавжди запам’ятаю останню фразу, яку сказала Сніжана Сергіївна.

• Нехай просто народить! Внука я сама виховаю! Невже так важко ощасливити маму? Хіба то велика трагедія – пологи? Я першого в шістнадцять народила і нічого поганого зі мною не сталося!

Пологи приймав мій друг – Валентин. Він прийшов до мене в кінці робочої зміни, щоб поділитися враженнями.

• Пам’ятаєш ту грубу жінку?
• Яку саме? В нас таких багато на прийом приходить.

Валентин посміхнувся.

• Сніжану Сергіївну.
• А! Так, так! Пам’ятаю. Її важко забути, чесно кажучи…
• Сьогодні приймав пологи в її доньки.

Валентин замовк.

• І?.. І як воно?
• Відмова.
• О так одразу? Після пологів?

Валентин кивнув.

• То ж Сніжана Сергіївна хотіла його виховувати! Навіщо Ірина відмовилася?
• Я тебе добре знаю. Поки ця дитина прив’язана до мене хоч якось, ти ніколи не даси мені свободи.
• Що?
• Це слова Ірина.

Йшли ми додому мовчки.

Вже пізніше, через сусідів, друзів чи знайомих, ми дізнавалися новини про Ірину та її Сніжану. Жінка вирізнялася якось сліпою впевненість в своїй правоті. Дитину всиновила. З дочкою контакт не підтримувала. Постійно на неї жалілася своїм подругам. Розповідала, яка в неї безвідповідальна донька. Поїхала в інше місто, дитину кинула, ні про що не хвилюється. Схоже, Сніжану Сергіївну взагалі не хвилювало те, що дитину, з самого початку, хотіла лише вона.

КІНЕЦЬ.