Коли наш син зробив своїй дівчині пропозицію, то ми з чоловіком стали готуватися до весілля. Хотілося зробити молодятам дійсно корисний подарунок, тому ми вишкребли всі свої заощадження, трішки ще напозичались і планували купити однокімнатну квартиру. Проте і цього було мало. Довелося продати і дачу, що була поряд з містом. Так і назбирали на омріяне житло.

Прямо на весіллі під час тосту ми витягли ключі від новенької квартири, перев’язані червоною стрічкою. Діти були неймовірно щасливими. Зрозуміло, що нічого кращого за своє гніздечко для молодих людей і бути не може. Свати дивились на нас із якимось невдоволенням чи то ненавистю.

А після святкування вони взагалі почали підмовляти свою дочку розкрутити нас ще на великі суми грошей. А саме, кошти для придбання меблів, побутової техніки. Напевно, після такого дорогого подарунку, вони подумали, що ми заможні люди, яким нема куди гроші подіти. Тому й хотіли забрати якнайбільше.

З тих часів минуло ще п’ять років, мій чоловік відійшов у вічність, а я залишилась на самоті. І відразу після похорон до мене почали надзвонювати свати і невістка з проханнями обмінятися квартирами з дітьми. Нібито, для чого мені одній трикімнатна квартира, коли вони товчуться з дітками у тісній однокімнатній?!

Я відповіла, що поки не готова цей крок. Все життя я облаштовувала тут все, як мені подобається, створювала свій затишок, побут, а тепер маю просто переїхати.

На щастя, син підтримав мене і сказав, що маю право жити там, де мені комфортно. А вони якщо хочуть більше простору для їх, то нехай свою двокімнатну квартиру поміняють на меншу. Нічого ж страшного не станеться. Для двох пенсіонерів місця точно вистачить.

Загалом, і невістка, і свати перестали зі мною підтримувати спілкування. Ще трохи і я поведуть на цю маніпуляцію, а так би не хотілось …

КІНЕЦЬ.