Але ж її попереджали про крутий і деспотичний характер Артура. Не прислухалася. «Від заздрості до мене, що виходжу заміж за багатого, чого тільки не насочіняют», думала Світа. — Слухай уважно. Ти мені подобаєшся. Я, здається, навіть закохався. Але вся ця романтика, квіточки, охи-зітхання на місяць — це не про мене.

Зараз їдемо до мене, якщо ти мене влаштуєш і в ліжку, то завтра ж реєструємо шлюб в РАГСі і їдемо на місяць на Балі. Жити будеш як в шоколаді, але попереджаю — у мене жорстка вдача. «Ну у моєї мами характер по жорсткіше буде», подумала Свєта і поїхала з Артуром.

Все сталося точно так, як сказав Артур: ніч, ЗАГС, аеропорт, Балі. А там океан, пісок, яхти… Але саме там дружина зіткнулася з норовом чоловіка. Той не допускав Світа до жодного рішення. Що одягнути, що купити, куди йти, що є, де сісти, де встати. Все це Артур вирішував одноосібно і безповоротно.

Повернулися додому. Працювати Світлані Артур заборонив, та й вона сама не дуже-то й хотіла. Коло спілкування дружини теж був обмежений. Тільки мати, найкраща подруга Ольга, чоловік, свекруха, обслуга їх будинку. Більше ні з ким. Коли Світлана завагітніла, Артур насупився:

— Зарано! Я ще не готовий! — Артурчик, він же живий! Дозволь йому наро дитися! — благала світла. — Ти цього хочеш? Гаразд. Але врахуй, мама-це нескінченний, безпросвітний працю. Потім щоб не було скарг. Наро дився син. — Сидиш удома і дбаєш про дитину, — наказав Артур. — Ніяких вихідних, ніякого відпочинку.

— Це як у «золотій клітці»? Я піду від тебе, не витримаю. — Куди підеш? До матері? Скатертиною доріжка. Маму для сина я легко знайду. Ти ж не сподіваєшся, що я віддам тобі свого сина. — Сказав Артур. Свєта не сумнівалася в його словах. Тому і терпить. Чекає, поки син виросте. Не може вона його кинути таким безпорадним.

КІНЕЦЬ.