Шлюб моїх батьків нагадував швидше жорстокий бій, а не союз двох люблячих людей. Причому, найчастіше, ми з сестрою ставали мирним населенням, которі протє все чомусь страждає в ході їх активних бійок. Нас намагалися завербувати в шпигуни, підкупити, а якщо під ногами траплялися, то і розчавити могли. Коротше кажучи, не дитячі спогади, а суцільні в’єтнамські флешбєки.

Ми з сестрою рано зрозуміли, що пособництво будь-якої із сторін може призвести до непоправних втрат і вирішили взяти позицію Швеції під час другої світової війни , політичний нейтралітет. Моя мати була красунею тієї ще, тому батько її страшенно ревнував і стежив за кожним кроком.

Будь-яка среднестатистична жінка змирилася б, враховуючи характер батька, і не стала б дратувати звіра. Але не моя мама! Вона вирішила взяти за шлях активного опору, і в її плані напад був кращим захистом. У батька був магазин електротехніки, який знаходився прямо перед нашим будинком. Мама купила бінокль і стежила за ним.

Так, саме бінокль, Господи! Вставала на драбину, щоб було краще видно, і спостерігала. А потім брала телефон і доводила батька: -Вітя, з ким це ти розмовляєш? Що це за жінка в білій блузці? І тут батя скаженів: -Як ти дізналася?! Мама починала сміятися, батько сердився більше, і пішла поїхала каша.

І так було з будь-якого приводу! Вони лаялися вранці за сніданком, вони лаялися за обідом, вони навіть вночі лаялися! Мирилися теж пристрасно, зазвичай під вечір…

Їм вже за шістдесят п’ять років, перебралися жити в село. Мені здавалося, що з віком пристрасті вляжуться. Поїхала якось минулого тижня їх відвідати, заходжу через хвіртку, а мама якогось чорта залізла на дах і дивиться в бінокль. -Мамо, ти чого?

-Світлана, заткнись, не бачиш, що я зайнята? Знову цей старий пень пішов до сусідки! Йому що там медом намазано? Я важко зітхнула, горбатого виправить лише могила.

КІНЕЦЬ.