Я вперше зустрілася із Сашком, коли працювала в університеті викладачем. Тоді приїхав однокурсник Рома, який запросив Сашка до себе – познайомити з нами. Тобто зі мною та Людою, яка навчалася в іншій групі.

Нас після закінчення навчання залишили на кафедрі як молоді кадри, що подають надії, і ми намагалися виправдати високу довіру

– Поїхали, дівчата. Спеціально сюди притягнувся, бо ви патологічно працьовиті. Знаю ж, що з вашим навантаженням піти додому раніше сьомої вечора – це вже з області фантастики. Ну що, як у вас з часом?

У мене цього вечора не було тренування, і я погодилася. Нехай далеко, зате хоч буде з ким поговорити, згадати студентські роки. Коли ми приїхали, виявилося, що на нас уже чекали. Мама Роми, тітка Марина, накрила гарний стіл і поставила перед нами пляшку вишневої наливки. Жінка весело підморгнула мені:

– Христинко, я спеціально для тебе готувала. Ромчик сказав, що тобі дуже сподобалося.

Мені було приємно, що вона так добре ставиться до тих, кого вважає друзями єдиного сина. Ромаприйшов до університету після служби в армії, був найстаршим на курсі. За кілька хвилин з’явився високий плечистий хлопець із червоним обличчям, який нерішуче глянув на нас із Людою.

– Вітаю, панянки, – промовив він приємним низьким голосом. Ми запитливо подивилися на Рому, а він недбало представив високого незнайомця:

– Саня, це мої однокурсниці: темненька – це Христина, біленька – Люда. Дівчатка, це Сашко, ми разом з ним служили.

– Дуже приємно, – млосним голосом промовила Люда, намотуючи на кінчик пальця білявий локон. Сашко пробурмотів щось невиразне і запропонував:

– Якщо тут така розкішна нaливка від тітки Марини, саме час сказати тост. Він найпростіший – за знайомство з такими прекрасними дівчатами!

Люда посміялась, а я проігнорувала. Просто я не їла цілий день і без жодного сором’язливості наклала собі запіканки і салатів, смак яких був просто приголомшливим.

– А у тебе класний апетит, – звернувся до мене Сашко. Я, нітрохи не бентежачись, кивнула.

– Мені подобається, коли дівчата не вдають із себе принцес з аристократичними манерами, – продовжив Саша, заворожено дивлячись на мене.

– Зроби ласку, – попросила я, – я сьогодні з шостої ранку на ногах. О першій годині дня встигла випити йогурт маленький. І все. Весь мій раціон сьогодні. Можна не коментувати, як я їм? Бо шматок у горлі колом стоїть.

– Вибач, – зніяковів Саша. Люда поводилася як принцеса: подовгу копирсалася у вмісті своєї тарілки і час від часу говорила:

– Навіщо так багато? Я стільки не з’їм.

– Якщо що, то голодна колега поруч сидить, – посміхнулася я.

Голод відступив, а нaливкa була просто чудовою.

– Пані Марина, дасте рецепт? – звернулася я до мами Романа. Та посміхнулася:

– Не дам. Це сімейна таємниця.

-Та ви що? – Зробила я великі круглі очі. – Рома, що робити? Мені тепер через нaливку доведеться одружити тебе з собою?

За столом гримнув регіт. Рома подивився на мене здивованими очима розміром із блюдце і драматичним пошепком сказав:

– Невже я дочекався? І лише заради рецепту? Ти розбила моє серце.

Сашко дивився на мене і радісно посміхався. Люда скосила на нього очі. На її обличчі я розуміла, що їй не подобається, що увагою чоловічої половини заволоділа я.

Ми ще якийсь час посиділи, потім мені почали дзвонити домашні.

– Ну все, хлопці, мені час додому, – я встала з-за столу і почала носити посуд на кухню. – Тьотя Марина, давайте я вам допоможу прибратися. А то незручно, що приперлися, все з’їли і безлад залишили після себе.

– Що ти, Христино, краще їдь додому, – відповіла мама Романа. – За пропозицію дякую, але мені синок допоможе. Тільки нехай проводить вас і посадить у маршрутку. Саша, ти ж допоможеш?

– Звичайно, – Саша бадьоро схопився і галантно вклонився:

– Дівчата, дозвольте запропонувати вам захист від будь-яких несподіванок дорогою на зупинку та додому.

Наступного дня, коли я прийшла на кафедру, до мене підійшла вахтерка і із змовницьким виглядом прошепотіла:

– Христина, пішли зі мною. Тут тебе дещо чекає.

Я побачила на столі букет із білих лілій, що випромінювали тонкий аромат.

– Ого, – здивувалася я і запитала:

– І хто це приніс? Суденти? Якби мені за кожне прийняте відпрацювання давали букет, я б відкрила власний квітковий магазин.

Виявилося, це був букет від Сашка. Усередині була записка, на якій кострубатим чоловічим почерком було виведено:

Подзвони мені. Сашко.

Знизу був номер телефону.

– Що будеш робити? – з цікавістю запитала вахтерка.

– Таке почуття, що вам щось пообіцяли, якщо я подзвоню, – я повернулася до літньої жінки, яка почервоніла як підліток. Але відмовлятися вона не стала.

– Мені вже дали. Дивись, яка шоколадка, – і показала плитку бельгійського шоколаду.

– Смачна? -задумливо запитала я, а вахтерка кивнула.

Коли я йшла з букетом, вахтерка дивилася мені слідом з відкритим ротом.

Через рік я приймала вітання від співробітників нашого факультету через зміну сімейного статусу. Довелося вийти за Сашка.

КІНЕЦЬ.