Давним-давно Рита дуже вдало вийшла заміж.

Достаток, хороше життя, здорові дітки, люблячий чоловік. Що ще потрібно молодій та здоровій жінці? Від добра добра не шукають, як то кажуть.

Але у Рити трапилося інше кохання. Любов до надмірностей.

-Павлику, мені треба обов’язково бачитися з подругами та знайомими, але щоб це не була наша квартира.

Чоловік пішов назустріч. Зайвих питань не ставив.

-Треба так треба, – сухо відповів Павлик. – Якщо ще треба щось – ось, тримай гроші, теж тобі.

Рита ходила в ресторани із подружками. Частувала їх вона.

-Павлику, дай ще, – просила Рита. – А ще я тепер думаю, щоб взагалі було окреме житло. Швидше за все, ми з Катею свою справу відкриємо. Ательє з пошиття.

Не питання. І це чоловік проспонсорував. Не одразу, звичайно, з часом.

І все. Там витрати, тут витрати, і Рити вдома не було. Діти постійно запитували батька про те, що трапилося з мамою.

Павлик спеціально не втручався у справи дружини, хоч часто її відвідував у невеликій квартирці. Він цінував її свободу, хоч і розумів, що не вся свобода корисна. І все одно сподівався на розсудливість дружини, бо добре її знав.

-Рито, діти питають, де ти, – зателефонував він дружині. – Ну, з’явись хоч на якийсь час. Побач їх.

Дружина знаходила нові відмовки…

…Так минув майже рік окремого життя Рити. Павлик сам справлявся з усіма своїми батьківськими обов’язками, попри труднощі.

-Ти правильно зробив, що відпустив її на якийсь час, – казав йому старенький священний. – Деяким людям треба поблукати у брудно-запиленому житті, щоб цінувати те, що вони мали. Молись за неї.

І Павлик молився. Молився слізно й гаряче. Щоб Рита знайшла колію, з якою зійшла. Але й не нехтував діями. Знову відвідував її і вмовляв повернутися. Але вона трималася подалі від сім’ї.

І ось, ще через тривалий проміжок часу, вона сама повернулася.

Павло якраз вклав дітей спати, як раптом у двері подзвонили. Він відкрив двері і ахнув. На порозі стояла його дружина Катя. Останнім часом від неї не було ні слуху ні духу.

Павло мовчки пропустив її в квартиру.

-Привіт, – сухо сказала жінка, ніби нічого не було.

Вона помилась і вляглася спати. Коли жінка прокинулася, діти вже давно повставали. Вони, ясна річ, були раді мамі, хоч і давно її не бачили.

-Як твоя робота, мамо? – запитав старший, син. – Ти далеко літала?

Катя застигла від здивування.

-Що ти сказав дітям? – спитала вона чоловіка наодинці.

-Що ти працюєш стюардесою? Не казати ж їм, що ми тобі набридли, – сумно відповів Павло.

-Павлику, вибач. Я не знаю, що на мене найшло. Спочатку мені хотілося просто гуляти з друзями. А далі – більше. Затягнуло спілкування із новими людьми. Я навіть подумала, що в мене з’явилися нові найкращі подруги. Були думки, що моє призначення не сім’я, а спілкування і згуртування людей. Не знаю, як я ще не додумалася з тобою розлучитися.

Їй було погано.Павло не перебивав, розумів, що вона прийшла покаятися.

-Павлику, мені без вас було дуже добре, але результат виявився плачевним. Всі ці люди, які стали моїми «близькими», потім виявилися найдальшими. Коли ательє пішло на дно, всі відмовилися мене підтримувати і просто кинули.

Говорила вона із натяжкою. Обмірковуючи сказане, вона плакала.

-Вибач, що витратила всі твої гроші. Пусти мене назад додому. Я хочу бути лише з вами. У мене й ближче за вас нікого немає. А всі ці мої подружки – це пусте місце.

Павло помовчав, але згодом зібрався духом.

-Я давно говорив, повертайся в сімʼю. Ти не хотіла. Значить, тепер настав час. Я молився за тебе, Рито.

Сім’я возз’єдналася і всі були щасливі.

КІНЕЦЬ.