Ганна жила сама. З родичами вона не спілкувалася. Жінка знала, що батьків уже не стало… Ганну ніхто не шукав, і її не хвилювали долі братів та сестер. Але тиждень тому сталося несподіване! – Ганно Едуардівно, я все зробив. Я привіз її! – у кабінет зайшов її помічник Валерій і відволік від роздумів. – Добре Валерію, веди її сюди, – сказала Ганна. Той повернувся за руку з дівчинкою. Другою рукою вона тримала кошеня. Ганна дивилася на неї і не знала, що й сказати. Їй було дивно – дівчинка була дуже схожа на Ганну

 

Гуртожиток був на околиці містечка. Квартирка на другому поверсі. В одній кімнаті мама з татом. В іншій – четверо дітей.

Ганнуся старша. А ще брат Мишко і двійнята Тетянка й Іванко.

-Ганно! – гукав батько з самого ранку, після бурхливих нічних посиденьок. – Смітник винеси!

І чи сніг, чи дощ, Ганнуся все одно тягла мішок зі сміттям на смітник.

-Ганно! – після батька починала мати. – Ти де ходиш? Михайло не їв нічого, кашу звари хоч, ледарка росте!

І Ганна варила манку, стараючись, щоб без грудочок. А то грудочки в пляшечках застрягнуть, й Іванко з Тетянкою не поїдять.

До школи вона ходила не щодня. Домашні справи всі на ній. Прання, прибирання й за дітьми дивитися. Мати по змінах працювала. Але в третій клас Ганна перейшла з одними п’ятірками. Ось тоді вона й вирішила, що виросте, і житиме тільки одна…

…- Ганно Едуардівно, ми приїхали. Можна зайти? – у її кабінет знову постукали і двері відчинилися.

-Та заходь, Валерію, звичайно, досить стукати, – Ганна відійшла від вікна.

Задумалася, дитинство згадала. За вікном проливний дощ. Як тоді, коли Ганна нишком у сімнадцять років поїхала з холодного будинку свого дитинства.

Втекла в нікуди, назбиравши гроші на дорогу.

Вирішила – сама своє життя збудую. Житиму найкраще! Наїлася з батьками! Хліба та манки з грудочками.

Наслухалася окриків. Надивилася на вічно веселого батька і байдуже безвольну матір, яка сама не знала, навіщо їх усіх народжувала. Надивилася злиднів.

-На все піду, а житиму краще за всіх!

Роботу Ганна знайшла не одразу. Потім учитися на вечірньому стала. Начальник її наставником став. По роботі її просував, на хорошу посаду прилаштував.

Дитина не входила у її плани. Сказали, що дітей більше не буде, а їй і не треба. Ганна гнала від себе непотрібні думки – вони заважають. Тільки так можна досягти успіху.

І ось тепер вона має все, що вона хотіла.

Про своїх вона намагалася не згадувати. Її ніхто не шукав, вона нікому не потрібна і їй ніхто не потрібний! Тому знала про них мало.

Знала, що двійнята Іванко й Тетянка, як і тоді сама Ганна, поїхали з гуртожитка, щойно з’явилася можливість. І поїхали кудись на заробітки.

Знала, що батька не стало.

Знала, що мати переходила колії і… Одним словом нема її…

Ганну ніхто не шукав, і її теж не хвилювали їхні долі. Ганна Едуардівна – успішна бізнес леді, фінансовий директор великої компанії. Має своє коло спілкування!

Але тиждень тому сталося несподіване. Ганні подзвонили…

Валерій, її водій та помічник, зайшов у кабінет:

-Ганно Едуардівно, я все зробив, як ви сказали. Я привіз її, вона у приймальні.

-Валерій, а з документами все гаразд?

-Так, Ганно Едуардівно, треба буде дещо оформити, але все узгоджено.

-Добре Валерію, веди її сюди.

Валерій вийшов й одразу повернувся, ведучи за руку дівчинку. Другою рукою вона притискала до себе кошеня.

-Валерій, речі дівчинки в машині? Почекай біля машини, ми скоро вийдемо. Водій вийшов.

Ганна дивилася на малечу, не знаючи, що й сказати. Дивне, незнайоме почуття опанувало її, дівчинка була на неї дуже схожа.

Для продолжения статьи перейдите на следующую страницу в низу⇩