Рита була впевнена, що Саша їй зраджує. Коли вона відкрито заявила про свої підозри, він попросив трохи часу. Через десять днів Саша повернувся з конвертом у руках.
Рита розплющила очі й здригнулася. У квартирі було дуже холодно. Вона поглянула на годинник — друга ночі. Перевернулася на інший бік і торкнулася рукою порожньої половини ліжка — холодна. Отже, […]
Радісно посміхаючись, Марина забігла в офісну будівлю і попросила охоронця не попереджати чоловіка про її візит. Той розуміюче підморгнув. Марина увірвалася в кабінет і застигла як статуя, її чоловік був там у розстебнутій до пупа сорочці. Краватки на шиї не спостерігалося, а поруч із ним – незнайома блондинка в блузці, на якій не завадило б застебнути кілька ґудзиків. Її піджак валявся на підлозі. Сцена була настільки недвозначною, що ні про які виправдання й мови не йшло
Спопеляючим поглядом дивилася Марина на чоловіка, який поспіхом застібає сорочку: «Я дивлюся, ти вже розпакував свій подарунок»? Поруч натягувала піджак незнайома їй блондинка. — Мариночко, ти все не так зрозуміла, […]
Вони перезнайомили своїх родичів, умову нареченого та нареченої, відсвяткувати весілля у вузькому сімейному колі, було батьками беззастережно та одноголосно схвалено та боячись, що хтось може раптом і передумати, для одруження був обраний перший із можливих вільний день
Чоловік повернувся додому і прямо з порога, не знявши ні взуття, ні верхнього одягу, запитав: – Олено! Нам треба серйозно поговорити. Я закохався! «Отакої, – подумала Олена, – От і до нас у родину […]
– Мамо, – повторила слова сина Зоя Павлівна і простягла йому пакет із двома баночками малинового варення, – А що не чекали?
– Мамо? – Гліб навіть протер очі, відчинивши двері. – Мамо, – повторила слова сина Зоя Павлівна і простягла йому пакет із двома баночками малинового варення, – А що не чекали? Гліб відчинив двері, […]
– Я хотів влаштувати тобі свято. Привітати якось незвично. Вирішив прибратися, випрати і приготувати святкову вечерю. Взяв відгул, завантажив пральну машину, сходив на ринок Тобто, спочатку сходив на ринок, купив телятину, а вона потекла
У хаті підозріло пахло підготовкою до свята. Це Маруся зрозуміла, ще не ввійшовши до передпокою. По сходовій клітці їдко тягло гаром, а сходами стікали потоки мильної води. Відчинивши двері, Маруся […]
– Вона сама винна! – миттєво відповіла теща. – Мати треба поважати! І не суперечити їй. Я в неї в гостях, між іншим. – Ви вже в гостях рік… – похмуро додав зять. – Не затрималися?
Коли В’ячеслав прийшов із роботи, дружина плакала. Теща похмуро гриміла на кухні каструлями. – Знову посварилися?… – Славко втомлено сів за обідній стіл і грізно глянув на тещу. – Вона сама винна! – миттєво […]
— Ні, Мирося, не думай так. Завжди можна щось змінити. Іноді треба просто почати говорити і відкриватися. Твоя Оля зрозуміє. Вона ж не камінь, вона твоя рідна дочка! Марія схилила голову і ніжно поклала руку на її
Мирося Іванівна знову сиділа в кріслі біля вікна, теплий чай стояв на столі, а вона мрійливо дивилася на осінній пейзаж, що поступово змінювався. Її думки важко було зібрати воєдино, і […]
Залишився Степан один, кішки на душі шкребуть, за Любу переживає. Сів на лавку під вікном, задумався. Задумався і носком чобота землю колупає. Придивився, земля пухка, ніби копали недавно, а навіщо тут копати, та й кому, крім нього. Раз інший чоботом підчепив, а в землі згорток якийсь. Пташине пір’я зі згортка в різні боки стирчить. Підняв, розгорнув, а всередині цвяхи іржаві, голки, зола, лушпиння якесь. «Що таке?» – поморщився Степан, та вбік відкинув. Так і просидів до темряви. Спати ліг, чи то спить, чи то ні, тільки бачить, у кімнату Люба заходить
Не вірив Степан Василенко ні в Бога, ні в чорта, у себе вірив, у руки свої робочі вірив, навіть у світле майбутнє ще вірив, хоча часи були важкі, а в […]
Синок, що з тобою сталося? – запитала я з тривогою, коли він з’явився на порозі в брудній сорочці, зім’ятій куртці та такому взутті, що мені стало не по собі. Його вигляд змусив мене одразу згадати ті часи, коли він повертався зі шкільних таборів – голодний, пом’ятий, але щасливий. Тільки цього разу щастя на його обличчі не було
– Синок, що з тобою сталося? – запитала я з тривогою, коли він з’явився на порозі в брудній сорочці, зім’ятій куртці та такому взутті, що мені стало не по собі. […]
— Та будь ласка, – відповів зять без найменшого натяку на якісь докори сумління. – Зараз же орендарям напишу, щоб виїхали протягом 2-х тижнів. Ключі вам поштою надішлемо. — І гроші вишлеш за рік, який там ці самі орендарі прожили? – поцікавилася Євгенія Іванівна. — Ну мамо! Ну що ти, справді, – почала Ірина гасити сварку. – Ну не подумали ми, що тепер… Вибач. — А що ти в неї вибачення просиш? – заявив зять. – Вона житло віддала нам у тимчасове користування. Яка їй різниця, як ми ним користуємося? Гроші? Повернемо, не відразу, але повернемо
— Ні єдиним словом не обмовилися, – ображається на доньку і зятя Євгенія Іванівна. – Виявляється, здали її вже майже рік тому і з цих грошей платили свою оренду. — […]