От я в халепу втрапила, скажу я вам. Минуло всього три роки, як ми одружилися з чоловіком, і ось я – сучасна Ізаура, ну ви зрозуміли.

Село, його батьки, родичі. І я батрачу за всіх і на всіх. Молода ж, одна дитина у нас всього, сповнена сил і невичерпної юнацької енергії.

Як побралися ми Максимом, то жити стали разом з його батьками. Ви б знали, у яке “гніздечко” я потрапила! Днями я просто вирішила накивати п’ятами з цього будинку. Вже нема сил боротися. Чоловік не хоче переїхати жити окремо принципово.

А мені не вистачає свободи, мене весь час контролює свекруха: о котрій вставати, у скільки лягати, якщо кудись їхати в гості або погуляти – треба відпрошуватися, і то часто не можна.

Вдома це роби, те роби, то курей патрати, то буряки сапати, через день приходить в гості її дочка з сім’єю, вечеряють і йдуть, а її діти все розкидають, після них треба все прибрати.

Кожну неділю в лазню приїдуть старший син із сім’єю, у нас вдома живуть ще двоє його двоюрідні брати, вони ввечері пізно приходять з роботи їм окремо треба давати чай. Часто гості, запрошують як мінімум 30 чоловік, у мене навіть на дитину немає часу, не кажучи вже про чоловіка.

кілька місяців тому я вийшла на роботу вийшла на роботу на неповний день, щоб хоч на кілька годин – подалі від свекрухи, вечорами не хочу повертатися додому, тільки через свою дитину повертаюся. І кілька разів сталися конфлікти з Максом з цього приводу.

Справа в тому, що я хочу жити окремо, а він ні. А розлучитися – донечку шкода, і чоловіка люблю, а жити ось так далі просто нема сил, не знаю що робити.

Зараз я чекаю другу дитинку, ще важче стало. Раніше якось справлялася, а зараз більше за все хочеться зібрати речі, дитину і поїхати. Наче я прислуга у них.

До весілля я жила зовсім інше життя, все сама вирішувала, заробляла достатньо, ні від кого не залежала, хоч і сирота, але завжди була життєрадісна, подорожувала раз на рік. А зараз сама не себе вже не схожа, наче тінь. ось в таке заміжжя я потрапила, якийсь сюр.

І що мені робити? Як гадаєте? Що може порадити?

Джерело