– Дитина твоя, значить, і проблеми твої, – сказала я дочці

 

У сорок років я стала бабусею. Недоглядала, не виховала, не показала гарний приклад, казали мені друзі та рідня.

З одного боку, я їх розумію. Анні, моїй дочці, всього двадцять, її хлопцеві Микиті стільки ж. Їм ще самим дорослішати, вчитися та осягати життя.

А вони стали батьками. Але страшно не те, що молодь отримала дитину, не маючи постійного заробітку і свого кута. Страшно те, що вони, подарувавши світові нове життя, у всьому покладаються на батьків.

Живе солодка парочка з немовлям, то в мене, то в батьків Микити. Перебиваються випадковими заробітками.

То Микиті десь пощастить і він принесе в будинок гроші, то Анна візьме велике замовлення (вона навчається на дизайнера) і заробить трохи.

При цьому у доньки такі запити, ніби вона народилася із золотою ложкою у роті. Наприклад, коляска та ліжечко.

Я запропонувала їм купити хороший варіант, щоправда, він був у використанні. Нічого такого в цьому, на мою думку, немає. Не до жиру, як то кажуть, бути живим.

Але Анна стала в позу. Моя дитина, мовляв, не спатиме на чужих речах. Хоча візок там у відмінному стані та відомої італійської марки. Навіть не видно, що нею хтось користувався!

Ні, їм подавай все найкраще. Підгузки – лише найдорожчі. Повзунки та костюми — лише з бирками та лише відомих марок.

Я купила на свої гроші і коляску, і ліжечко, і пакет дитячих шмоток від колеги, в якої онука минулого року народилася, привезла.

Дочка довго фиркала і морщила ніс. Ось, мовляв, тобі тільки економити на нас.

— У свекрухи, мовляв, дохід набагато менший. А ти кожну копійку заощаджуєш. Навмисне хочеш, щоб у нашої дитини все найгірше було, — вкотре дорікнула мені Анна.

Я мовчала. Думала, не зв’язуватимуся і сваритися. Все ж таки рідні, все ж таки діти.

Але коли Анга заявила, що даватиме дитині тільки суміш (природно, найдорожчу), я обурилася. Кажу, на які шиші ви збираєтесь це робити. Кажу, ні копійки від мене не отримаєш, якщо кинеш годувати грудьми. Дочка кричала кілька годин, потім замовкла. Дивлюся, продовжує нормально годувати.

Дитина у молодих недоглянуті. Виставлять вони візок на балкон, типу малюк гуляє. А самі засядуть у комп’ютер та сидять по кілька годин.

А останнім часом донька мені почала пред’являти. Я, мовляв, зовсім не приділяю онукові час і не допомагаю їм із малюком.

— Це ти винна, що я у свої двадцять уже сиджу з дитиною на руках. Ти ж мене теж у двадцять років народила, — звинуватила мене якось Анна.

Я від обурення аж у крісло присіла. Кажу, все правильно, я тебе теж у двадцять народила.

Але я з підліткового віку тобі твердила, що думати треба передусім про навчання. Спочатку, я казала, здобуй освіту, а потім уже думай про наречених. І завжди розповідала, як мені важко було.

— Забула, що ми жили з твоїм батьком у гуртожитку, без батьків і без нікого. Ніхто нам не допомагав, за сумішшю не бігав, ліжечка та коляски, навіть беушні, не купував. Після нічних годівель я бігла на навчання, а не спала до обіду, як ти, — відповіла я дочці.

А ви обоє, кажу я, тільки й робите, що у своїх телефонах та ноутбуках сидите. Тільки й чекаєте, щоб хтось вашою дитиною зайнявся.

На що, питаю доньку, ти розраховувала? Що всі навколо вас на руках носитимуть? Пора дорослішати, ти вже сама мама, а продовжуєш поводитися як підліток.

Донька образилась, ноги нашої, кричить, у тебе в хаті не буде. Тієї ж миті вони зібралися і втекли до матері Микити.

Там, звичайно, розповіли щиру історію про те, яка я зла, вигнала нещасних молодих людей на вулицю в мороз, босоніж, з немовлям на руках.

Батьки Микити сплеснули руками і почали обривати телефон. Як я могла, яка я погана.

Знаєте що, говорю я їм, раз я така погана, ви і займайтеся вихованням і молодих батьків, і їх сина. Носіть їх на руках, балуйте все, чим тільки зможете, віддавайте їм останнє.

А я здалеку подивлюся, у що ваше виховання виллється і як міцно Анна з Микитою вам на шию сядуть. Ось зачекайте, смакуватимуть, народять вам ще одного онука.

Тоді й зрозумієте, та вже пізно буде. Ні, якщо вистачило розуму народити дитину, то тепер самі її піднімайте, на мене не розраховуйте.

КІНЕЦЬ.