Ми з чоловіком живемо у курортному місті на Закарпатті. Краса, краєвиди, водоспади, чани, гори – самі розумієте. Щомісяця у будь-яку пору року – гості.

Минулого тижня приїхав мій двоюрідний брат із дружиною та дворічною дитиною. Відразу до проблеми: вона не прибирає, зовсім, і майже не готує. Я і кухар, і прибиральниця.

Намагалася делікатно натякнути невістці, що від допомоги у побуті не відмовлюся.

– Ось плита, – кажу, – тут пилосос, ганчірки, якщо раптом мене не буде вдома.

Все Світланка повз вуха. Дитині не миють руки після їжі, вона хапається за все!

До речі у нас теж двоє дітей 6-ти і 4-х років. І так, вони теж були маленькими, і ми приділяли належну увагу гігієні і, зокрема, миттю рук після їжі.

Перед нашими дверима – вічний мішок зі сміттям і підгузками, далі – брудна підлога, гора посуду в мийці немає миючого засобу, сміття під раковиною, мокрі рушники в купу, на плиті залишки згаслого бульйону. Я все звичайно прибрала. За півдня.

Але висловила невістці все, що про неї думаю, в коректній формі, тактовно.

– Я маю встигнути підлогу за собою вимити чи як? – здивовано підняла фарбовані київські брівки Світланка.

Діалог був не з приємних, скажу я вам. Вона сказала

– Не переживайте, більше не приїдемо.

Тепер я погана, така-сяка. З братом напевно теж стосунки зіпсуються. Почуваюся так собі. Брат відмовчується. Осад неприємний, але хіба я мала мовчати? У мене робота, діти, чоловік, господарство. Ще й за ними панькатися.

Підкажіть, що я зробила не так? Як бути надалі з такою ріднею? Я втомилася, правда.

Джерело