Оля одягля білу сукню, зробила макіяж та зачіску. Сьогодні вони з Борисом одружаться. Молоді під’їхали до ЗАГСу, а за годину вийшли вже чоловіком та дружиною. Після реєстрації поїхали у ресторан. Гості почали вітати молодят. Першими пішли батьки нареченої. – Я звісно вас вітаю, – сказала мама Олі. – Але ж ви скоро розлучетеся. – Мамо, що ти таке говориш? – здивувалася донька. – А ти що, не бачила, що сталося в ЗАГСі? – раптом сказала мама. Оля з Борисом здивовано дивилися на жінку, нічого не розуміючи

 

– Боже мій! Обручку впустити в день весілля… Це ж взагалі … Це ж дуже погано. Все, жити разом не будете – це факт! – констатувала мама Олі після реєстрації у ЗАГСі. 

А треба сказати, що Борис їй не сподобався одразу. Вона то у своїх мріях бачила дочку поряд із струнким красенем чи хоча б власником успішної фірми. А тут невисокий, та звичайни робітник…

…Щойно Борис підніс обручку до пальця Олі, вона – дзиньк… Вискочило з його рук і з кришталевим, тонким дзвоном покотилося кудись під стіл. У залі запанувала хвилинна мовчанка. Тільки вальс Мендельсона продовжував бадьоро звучати. А Борис, сопучи, поліз під стіл шукати предмета загального розладу. Знайшов таки, обдув, витер об весільні штани та задоволений одягнув її на палець нареченої. Усі полегшено зітхнули.

Весілля відгуляли, як і належить. І молоді вирушила вити сімейне гніздо у орендовану квартиру. Відмовившись від пропозицій рідні з обох сторін “пожити у них трішечки поки все не налагодиться”. Борис твердо сказав, що він сам. Сам розбереться, сам заробить і сам усе налагодить. Так і вирішили.

…А нещасну обручку Оля все одно посіяла через три місяці після весільної урочистості. Було спекотне літо, і вони вирушили купатися на водосховище. Оля зайшла поплавати з обручкою, а вийшла вже без неї. Вода забрала, зітхнувши, промовила її бабуся.

– Ну все… Ну тепер точно не житимете разом. Ось точно. Прикмети перевірені людьми. А люди обманювати не будуть, – продовжувала говорити мама Олі.

Оля трохи посумувала, зовсім небагато, і заспокоїлася. Подумаєш кільце! А через тиждень Борис отримав зарплату та купив їй іншу обручку. Тоненьку, красиву, і зовсім недорогу. Не могли вони собі дозволити діаманти-смарагди на орендованій квартирі. Але обручка була симпатична і Олі дуже сподобалася.

-Що, на більш пристойне для молодої дружини не заробив? Найдешевше купив? Ну ну, – скривилася мама, побачивши обновку.

…Цю обручку Оля також носила не довго, її не стало після походу в ресторан. Оля та Борис вирушили з друзями відзначати різдво. Оля, відвідавши дамську кімнату, вимила руки, знявши заздалегідь обручку. Потім подивилася в дзеркало, поправила волосся і пішла собі додому, а обручка так і залишилася лежати на раковині. Та видно не довго. Прибігши за годину, Оля побачила, що дива не сталося – обручки не було…

-Все… Розходитися треба. Все одно життя разом не буде. Що час даремно втрачати, – знову загула мати…

Але Олі та Борису все було ні по чому. І цінні мамині поради вони пропускали повз вуха. Вони були молоді, любили один одного і на дві втрачені обручки їм було абсолютно всеодно. Як і на мамині пророкування. Вони працювали, вчилися, іноді, звичайно, сварилися. Як і всі. Сварилися голосно, з емоціями, також мирилися. Але вперто продовжували бути разом. На подив мами…

Потім Борис різко пішов вгору кар’єрними сходами і матеріальне становище їх покращало. Вони пішли з орендованої квартири до своєї, потім народився син Іван. За рік донька Наталка.

На чергову річницю їхнього весілля Борис повів Олю до ювелірного та підштовхнувши до вітрини, сказав.

-Вибирай. А то ходиш, як незаміжня. Однакові купимо, тобі і мені. І спробуй посій тільки, – підморгнув їй весело чоловік.

Для продолжения статьи перейдите на следующую страницу в низу⇩