Ольга варила холодець, як раптом прийшов її чоловік і став біля каструлі. – Олечко, а ти холодець з хріном вариш? – запитав він. – Як з хріном? Ось звариться, тоді вже їж з чим хочеш – хочеш з хріном, а хочеш із гірчицею, чи з аджикою. – Ну це зрозуміло, а я про те, що коли вариш, то хрін додаєш? – Ні, Михайле, варю я його без хрону! – Так? А ось Лідочка моя листя хрону додавала. В кінці. Він тоді особливий смак і аромат мав! Ольга аж застигла від обурення

 

Ольга варила на кухні холодець, як раптом прийшов її чоловік і став біля каструлі.

-Олечко, а ти холодець з хріном вариш? – раптом запитав він.

-Як із хріном? Ось звариться, тоді вже їж – з чим хочеш: хочеш з хріном, а хочеш із гірчицею, чи з аджикою.

-Ну це зрозуміло, а я про те, що коли вариш, то хрін додаєш?

-Ні, Михайле, варю я його без хрону!

-Так? А ось Лідочка моя листя хрону додавала. В кінці. Він тоді особливий смак і аромат мав!

Ольга аж застигла від обурення.

-Ні, Михайле. Я по-своєму варю. Я – Ольга. І роблю я все, як Ольга, а не Ліда…

І так у всьому.

Вони з Михайлом познайомилися лише три місяці тому. Обоє самотні і обоє – вдівці. Познайомились випадково. Почали спілкуватися. Начебто здалися цікавим один одному.

Потім вирішили пізнати один одного краще – він розповів їй все про своє колишнє життя, про сім’ю, про дружину, якої не стало про дітей, які давно роз’їхалися і тепер тільки по телефону іноді спілкуються.

Вона про себе все розповіла, про чоловіка, про дочку єдину.

Вона теж живе в іншому місті, іноді приїжджає
провідати, а так теж по телефону спілкуються. Але іноді посилки якісь надсилає. Раніше внучка частіше приїжджала, а зараз в інституті вчиться, вийшла заміж. Тепер і її бачить рідко.

Ось і виходило, що схожі їхні долі. Він і запропонував зійтися, щоб було їм удвох не так самотньо. Легше вдвох та й веселіше. Знову ж таки завжди зможуть один одному допомогти і підтримати. Людмила трохи подумала, потім вирішила, що може і справді вдвох щось їм буде краще.

Спочатку кілька разів у гості його запросила. Спілкувалися – все було добре. Він такий спокійний, поступливий, господарський. Знову ж таки не гульбанить, не свариться, допомогти у всьому готовий.

А незабаром вони вже й зійшлися. Він одразу запропонував, щоб вони разом у неї жили, а його помешкання здали квартирантам.

Вона погодилася. Цілком розумно. І копійка їм буде не зайва, а якщо раптом щось не вийде, то він завжди може до себе повернутися.

Михайло охоче погодився у всьому допомагати їй. І пропилососить сам, і посуд помити допоможе.

Акуратний, речі не розкидає, завжди на своєму місці.
Та тільки почав постійно діставати розпитуваннями, що і як вона робить. Постійно тільки й чуєш, як це робила його Лідочка.
Оля готує – він поряд. Запитує, що коли і скільки вона поклала, чи додала ще щось, що він згадав. Тому що Лідочка робила саме так. Тому що Лідочка завжди додавала ще й це, тому що Лідочка завжди робила це саме так…

Ольга спочатку намагалася відповідати спокійно, потім почала старатися не звертати на це уваги – ну з часом заспокоїться, звикне, що вона не Лідочка, а Оля. А потім стало просто це все її дратувати.

Ну у всьому, з приводу і без приводу тільки й чуєш про те, як і що робила його Лідочка. Ну вона ж теж пам’ятає свого Іллю, але не розказує про нього щохвилини, не порівнює його зі своїм чоловіком!

А потім стало ще смішніше:

-Олечко, а ти список у магазин написала?

-Який список?

-Ну що купувати треба.

-Та я поки що без списку пам’ятаю. Знаю, що треба.

Для продолжения статьи перейдите на следующую страницу в низу⇩