Олежuк діставав вuделку, а стара шухляда застряrла і ніяк не хотіла вuсуватuся. Віталій став допомогти синові, смикнув шухляду, а та взяла й вивалилася. Олена, дружина Віталія, почала збирати ложки й виделки, що розсипалися по підлозі. Раптом ручка однієї виделки відпала, і всередині вона побачила скручений у трубочку листочок. – Що там? – здивувався Віталій. Олена дістала листок з порожнистої ручки, розгорнула його й ахнула

 

Ні, ну а хто б не хотів знайти скарб? Ну, чи отримати несподівану спадщину? Ось Олена дуже хотіла – іноді перед сном мріяла, як їй зателефонує якийсь нотаріус з повідомленням, що знайшлася, наприклад, зникла бабусина сестра, Томка, і, виявляється, що вона – багачка, але дуже самотня. І ось її не стало, а свій розкішний особняк вона залишила їй, Олені.

Або, скажімо, залишила маленьку дачну ділянку з похиленим будиночком, і вони з Віталіком вирішать побудувати новий, розберуть його, а там – скарби.

Мріяла Олена не просто так – гроші були їм дуже потрібні.

З Віталіком вони познайомилися ще в інституті: якось Олена смажила картоплю на спільній кухні, було це курсі на третьому, а Віталік, смішний першокурсник, жадібно дивився на її сковорідку, похмуро помішуючи сіруваті макарони. Хто знає, може, вона відчула, що це доля, чи просто зглянулася на хлопця, але чомусь запропонувала:

-Картоплю будеш?

Першокурсник радісно закивав головою:

-Буду!

Коли вона закінчувала інститут, Віталік уже організував свій перший бізнес, з яким, щоправда, прогорів, і з другим теж, а ось із третім усе вийшло, і він сам до випуску з інституту вже купив собі непогану, хоч і стару, машину.

Весілля зіграли галасливе, з феєрверками і навіть музикантів відомих запросили. А через рік народився Олежик – їхній чудовий хлопчик. І все йшло добре, аж поки…

А що ж трапилося? Олена не була забобонною, але вона пам’ятала той день – сонячний, спекотний. Вони йшли набережною, добряче втомлені: відпустка добігала кінця, і вони вимоталися на всіх цих екскурсіях і походах до моря.

Олежик ще й вередував… Віталік узяв його на руки, і син загороджував йому дорогу, тому Віталік натрапив на жінку, що сиділа просто на землі з карооким немовлям, замотаним у пелюшки. Жінка почала сваритися, а потім раптом заспівала:

-Ой, а я дивлюся, ти при грошах – допоможи бідній жінці, дай на квиток на поїзд, мама на мене чекає…

Віталік насварився, сказав, що він нічого їй не дасть. А жінка сказала у відповідь:

-Все втратиш, що в тебе є!

Через два місяці Олежик заслаб. Спочатку вони не надали цьому значення, а потім… Через три роки вони і справді все втратили – половину бізнесу довелося продати, щоб возити сина на процедури за кордон, другу половину Віталік втратив, доки вів справи один, без допомоги уважної Олени, яка місяцями була із сином. І ось тепер у них залишилася тільки стара двокімнатна квартира, ухвала про банкрутство і рахунок від лікарів з такою кількістю нулів, що Олені залишалося тільки тихо плакати в подушку.

Дзвінок пролунав у п’ятницю о сьомій.

-Доброго дня! Ви – Олена Володимирівна?

За останні роки Олена так втомилася від дзвінків із банків, що вже навіть дратуватися перестала, і спокійно приготувалася почути, що чоловіка оголошено банкрутом, як раптом…

-Мене звуть Микола Петрович. Я нотаріус Тамари Сергіївни. Перед тим, як її не стало вона попросила мене знайти родичів. Чи не могли б ви під’їхати, щоб ми могли оформити отримання спадщини?

Ось вона – довгоочікувана година, про яку вона стільки мріяла: і справді бабусина сестра знайшлася! Грошей на квиток не було, але вона позичила у сусідки – нічого, зараз, як отримає спадок, одразу віддасть. І процедури синові сплатить, і на новий бізнес для Віталіка залишиться.

А далі все було просто як у її мріях. Ні, ніякого маєтку їй не дісталося, тільки старий будиночок, що похилився, але хіба не тут повинен був би бути захований скарб?

Віталій її ентузіазму не поділяв.

-Оленочко, ну, сама подумай – який такий скарб? Якби щось було, вона б прямим текстом тобі сказала!

-Ага, а податок?

-А за халупку цю податок ти не платила? Та у нас і так боргів стільки… Та й якщо знайдеш що-небудь, ти ж навіть продати не зможеш – треба буде підтвердження, доведеться здавати це, як скарб, і тоді ти взагалі лише половину отримаєш. Бабця хоч стара була, але ж розумна!

Але Олена стояла на своєму і сказала, що вони будуватимуть будинок на місці старого, розберуть усе по дощечці і точно щось знайдуть.

Незрозуміло, як Віталій погодився, певне, від безвиході: роботи немає, борги з усіх боків, а тут хоч якесь заняття. Олена пропонувала продати квартиру, але тут чоловік чинив опір.

-А на що ми будуватимемо? – образилася Олена.

-На скарб, – відповів він. – І взагалі – хто тобі дасть продати її, там же Олежика частка…

Про це Олена не подумала. Але проблему поки що вирішила так – квартиру здала, і поїхали вони упорядковувати будиночок, якщо вже будувати не можна.

Це було чудове літо, ніколи в них такого не було: будиночок стояв на околиці міста, було в ньому тихо і спокійно, на городі ягода достигала, сусідка їм то свіжих яєць принесе, то молока банку…

Для продолжения статьи перейдите на следующую страницу в низу⇩