Олеся не хотіла пишне весілля. Навіщо, питається, витрачати такі гроші, щоб нагодувати натовп малознайомих родичів, яких лише на весіллі і побачиш. Але Галина Іванівна вперлася: ні, сто чоловік і не менше! Єдиний син одружується. Повинен бути бенкет! А то ще скажуть, що грошей пошкодували
Микита зустрічався три роки. Олесі було – вісімнадцять, йому – двадцять шість. Особливої любові там не було, скоріше, звичка і страх самотності. Але зовні розважливий і дорослий чоловік на ділі був ще тою дитиною. Коли Олеся сказала, що носить під серцем дитя, він втік на кілька тижнів. А потім повернувся з квітами і каблучкою.
Домовилися про весілля. Тільки ось Галина Іванівна, майбутня свекруха, чомусь вирішила, що весілля не дітей, а її. Почала втручатися буквально у все.
Олеся не хотіла пишне весілля. Навіщо, питається, витрачати такі гроші, щоб нагодувати натовп малознайомих родичів, яких лише на весіллі і побачиш. Але Галина Іванівна вперлася: ні, сто чоловік і не менше! Єдиний син одружується. Повинен бути бенкет! А то ще скажуть, що грошей пошкодували.
– Ми тобі вже і сукню весільну вибрали, – клопоталася Галина Іванівна.
– Сама мріяла в такій під вінець піти. Та тільки не було тоді нічого подібного. Хоч ти, дитино, краще жити будеш.
Але Олесі зовсім не сподобалася сукня мрії свекрухи: кремово-біла, схоже на торт, з якимись трояндочками. Одним словом, ніяка.
Посварилися вони тоді зі свекрухою. Микита став на бік мами. Докоряючи Олесі:
– Ну, чому ти така невдячна? Мама ж добра ля тебе хоче.
– А я її про це просила? – розлютилася Олеся.
– Це моє весілля, і моє життя.
– А ось тут ти помиляєшся, люба, – закричав Микита.
– Це не твоє весілля, а наше! І моя мама там буде грати головну роль. На відміну від твоєї, вона цікавиться нашими справами.
– Моя мама просто поважає наше особисте життя, – мало не плакала Олеся.
В той же день вона зібрала речі і з’їхала від свекрухи. Та сильно образилася, але Олесі було якось все рівно. І так повно турбот: підготується до народження сина, закриє проєкти на роботі, здасть сесію.
Заміж Олеся вийшла в сукні, яку їй за ніч пошила сестра. Скромну, але шалено елегантну. Правда, свекруха дивилася на неї, як на ганчірку для підлоги.
Все розпочалось в РАЦСі, коли Галина Іванівна дізналася, що Олеся хоче залишити дівоче прізвище.
– Як це так? – здивувалася свекруха.
– Та що ти собі взагалі дозволяєш? Так нашу сім’ю ще ніхто не ображав. Щоб прізвище чоловіка законного не взяти!
Але Олеся все ж відстояла право на своє прізвище. І свекрусі залишалося тільки мовчки червоніти від злості.
До слова, шлюб Олесі та Микити тривав досить довго: цілих п’ять років. А потім Олеся взяла доньку Соломійку, кішку Ізю і пішла від чоловічка, якому комп’ютер і розваги з друзями були набагато дорожче, ніж сім’я.
КІНЕЦЬ.