Олена збирає свої речі й нервово скидає їх у велику, містку валізу. Навіть візу скляну забрала. Була б її воля, то можливо свої речі збирав би Кирило. Та ось невдача — квартира була його.

 

Олена збирає свої речі й нервово скидає їх у велику, містку валізу. Навіть візу скляну забрала. Була б її воля, то можливо свої речі збирав би Кирило. Та ось невдача — квартира була його.

– Якi ти мені чоловік ?! Ні меблі полагодити, ні лампочку вкрутити. Навіть дитини зачати не можеш! – вона з силою, в серцях, штовхнула підвернуту під ноги Дусю.

– Кішка тут при чому? – Кирило взяв на руки налякану тварину. Британець притулився до господаря і завмер.

– Ось і живи зі своєю кішкою! А я ситa по горло цим життям! – Олена вискочила з квартири, з силою зачинивши за собою двері.

Кирило б і радий був заплакати, але вже не плакав. І чомусь з уходом жінки йому стало легше. Втомився від скарг і причіпок.

Хіба була його вина в тому, що він не міг зачати дитину? Двічі намагалися та нічого не вийшло.

Рік тому був в такому стані, що друг, не витримавши, приніс йому крихітне кошеня.

– Відволічись трохи. Кажуть малюки ці заспокоюють. Все одно на дома сидиш. А так хоч на свіже повітря зайвий раз вийдеш.

І правда, турбота трохи приглушила депресію. А ось з жінкою стосунки розладналися зовсім. Вона стала примхливою, допитливою і нестерпною. Вимагала до себе підвищеної уваги, покори.

– Ти ж все одно вдома сидиш. Міг би замість борщу і котлет щось краще приготувати! Зараз це не важко — в Інтернеті будь-який рецепт є.

А Кирилові нічого не хотілося. На душі порожнеча. Сісти б просто і поговорити один з одним. Та куди там. Олена, крім себе коханої, нікого не бачила.

Дуся заспокоїлася. Попросилася з рук на підлогу.

– Пішли гуляти! Де наш повідець?

Потекли дні, тижні. Олена подала на розлучення. Іноді забігав Сергій. Базікали, пили чай. А в решту часу …. Якби не Дуся. Зате частіше гуляли на вулиці. Кирилові дуже подобалося бути на дитячому майданчику. Він любив дітей. І там йому було легше.

Останні травневі дні видалися справді літніми, теплими. Просидівши весь день в комп’ютері, Кирило вивів Дусю на прогулянку. Спочатку у своїх справах, а потім вирушили на дитячий майданчик. Там була у них улюблена лава.

Але сьогодні на ній сиділа молода жінка. Кирила присів з іншого краю і спустив Дусю на довгий повідець. Тут її вже знали діти.

– Дуся прийшла! – оповістив всіх хлопчина років п’яти. Вони гладили кицьку, бігали з нею наввипередки, рили тунелі в пісочниці.

– Випустіть її з повідця. Адже вона нікуди не втече. – подала голос жінка на лавці. Вона широко посміхалася, спостерігаючи, як дітвора возитися з кішкою.

– Мені так спокійніше. Вона завжди потрапляє в історії. То бродячий кіт на неї напав. То машини злякалася і з переляку рвонула на дорогу.

– Так, вона, як мала дитина. Дивитися за нею потрібно. – погодилася співрозмовниця.

Для продолжения статьи перейдите на следующую страницу в низу⇩