Олена з Мариною вийшли з роботи і йшли дорогою, розмовляючи. – Мій Сашко, дівчину собі знайшов, – хвалилася сином Марина. – Так, він в тебе красивий. Дівчата не встоюють, – усміхнулася подруга. – Я його запитую, хто вона? А Сашко все мовчить. Як би дізнатися щось про цю дівчину? – сказала Олена. Марина зупинилася, хвилину подумала, а потім не витримала: – Я! Та я і є ця дівчинка, Олено! У нас з твоїм сином роман! Олена здивовано дивилася на подругу, не розуміючи, що відбувається

 

– Як же дістала самотність, – філософськи промовила Олена, похмуро катаючи по столу мандаринку. – Що ж із нами не так, чому на нас чоловіки не дивляться?

– Бо ми красиві, мабуть, – відповіла Марина. – А до вродливих жінок чоловіки не наважуються підійти, вважаючи, що вони красунь недостойні.

– Все це казочки для заспокоєння душі, Маринко! – Зітхнула Олена. – Давай ще по одній?

Розлили по келих «ігристого», хоч вже і не дуже хотілося. Подумаєш – вечірка: чому тут веселитись? Сидять удвох, ковбаски нарізали, фрукти поставили, а розбавити компанію нема кому. Може в ресторан наступного разу сходити, щоб хоч розвіятися?

Олена з Мариною стали подругами рік тому, коли Марина влаштувалася новенькою на їхнє підприємство. Олена була старша Марини на шість років – їй 41, Марині 35. У обох жінок є сини – син Марини Олексій, ще школяр, а син Олени Сашко рік тому пішов на службу, скоро вже повернеться. Але згуртувало їх одне – самотність та відсутність на горизонті чоловіків. З чоловіками вони були в розлученні і давно вже махнули рукою на минуле – ех, у майбутньому хтось замаячив би.

– Олексій мій на всі літні канікули до батька зібрався, у гори йдуть, – змінила тему Марина.

– А мій Сашко з служби прийде, влаштовуватиметься на роботу. Влаштую його до автомайстерні свого брата.

І все ж таки тема чоловіків поверталася сама, собою, скільки б її не змінювали. Було вирішено – за тиждень вони сходять до ресторану, може, підчеплять когось. Але планам не судилося збутися – повернувся Сашко, і Олена запросила Марину на домашнє свято.

– Ось, мій Сашко, – гордо сказала Олена. – Знайомся, синку, це Марина Миколаївна.

Вони зустрілися поглядом, і Марину трохи повело від збентеження і незручності. Великі, сірі очі Сашка буквально зачарували її. Ех, повернути б років п’ятнадцять назад, такий красивий хлопчик цей Сашко. Молоді було багато, але Сашко кілька разів зупиняв на Марині свій чудовий погляд, від якого хотілося провалитися крізь землю, і водночас було приємно. Ох, точно треба терміново шукати собі нареченого.

Олена потихеньку почала віддалятися від подруги – син прийшов, вже не так нудно, але Марина шукала причини до неї зайти – їй ще раз хотілося зазнати ефекту від великих сірих очей. Олена її не проганяла – зайшла так зайшла, але нудні посиденьки з розмовами про чоловіків вона продовжувати не хотіла – вся увага була до сина.

Якось, коли мама вийшла з кухні, зайшов Сашко, і, посміхаючись, сказав, проникливо дивлячись Марині у вічі:

– Марино Миколаївно, ти ж до нас через мене ходиш, правда? Я це відчуваю!

– Та ти що! – обманула Марина і  почервоніла. – Що ти про себе уявив?

– А я радий, що ти приходиш. Я завжди думаю про тебе і чекаю. З першого дня мого повернення.

Ох, і дарма він це сказав! Якщо раніше стосунки з Сашком здавалися тільки мріями, то зараз вони ось – тільки руку простягни. Може припинити ці ходіння в гості, поки не пізно?! Але наступного дня Сашко сам їй написав повідомлення, прямо на роботу, а поруч сиділа його мама. Марина вийшла в туалет і знову перечитала:

«Не можу більше, думки лише про тебе! Давай зустрінемось? Де і як, напиши сама».

Тремтячими руками вона почала набирати текст, думки плуталися в протиріччях.

“Не пиши мені більше!”. Стерла текст. Ні, треба інакше, щоб не образити. “Давай залишимося просто друзями!”. Стерла текст. Ех, Маринко, ну кого ти обманюєш? Саму себе? «Сьогодні увечері, у мене вдома. Адресу пізніше напишу». Подумала хвилину і відправила. Що вона робить?

Ось уже більше місяця триває їхній роман, а Олена нічого не помічає.

– Сашко зовсім дорослий став, – ділилася вона з Мариною. – До служби просто дівчаток проводжав, а ночувати йшов додому. Але зараз я помічаю, що він почав з ночівлею ходити. З вечора причепуриться, одеколоном бризне і на ніч до своєї таємної дівчини. Запитую – хто вона? А Сашко бентежиться, каже: «Та так, білявка одна!».

Марина поправила зачіску, ніби хотіла приховати своє світле волосся від подруги. Господи, і від Сашка їй не відмовитися і переживає Олені про все зізнатися. Сашко просив не поспішати – він сам не знав, якою буде мамина реакція, але вже зізнався Марині у коханні. Якось, по дорозі додому, коли Олена їй вкотре розповідала про Сашка та її таємничу дівчинку, Марина не витримала:

– Та я і є ця дівчинка, Олено, та сама блондинка! У нас давно роман!

– Ти? – Олена не могла повірити власним вухам. Вона довгий час дивилася на подругу, але та навіть не посміхалася – отже, не жартує! – Та як же ти могла?

– Не встояла, вибач. Але не тільки я сама до Сашка потяглася, а й він до мене.

– Чого ти обманюєш? Хіба я повірю, що молодий хлопець на таку як ти поведеться? Я від тебе не чекала, щоб ти так зі мною повелася!

Марина намагалася їй все пояснити і показати листування, але Олена не хотіла нічого бачити і відмахувалась від подруги. Увечері вона влаштувала сварку синові.

– Ти розумієш, що вона просто хоче собі хоч якогось чоловіка! І нічого тобі з нею не світить – побачиш, як вона стрімко покривається зморшками і підеш від неї!

– Мамо, що ти говориш, Марині всього 35 років, а не 70, які зморшки? І взагалі – я вже дорослий хлопець, сам своїм життям розпоряджусь. Якщо що – на помилках навчуся.

– Ти що, збираєшся її сина виховувати?

– А навіщо його виховувати – йому шістнадцятий рік, я йому буду другом.

Сашко зібрав речі та пішов до Марини. Їй самій довелося звільнитися – ну неможливо працювати пліч-о-пліч з людиною, яка тобі оголосила бойкот, та й взагалі – Марина відчувала себе винною. Невідомо, що вона сказала б синові, якби він так само вчинив. За кілька місяців Марині зателефонувала Олена.

– Ну як ти – щаслива з моїм Сашком, – спокійно запитала вона. – Не сваритесь?

– Ні, дуже добре живемо, – хвилюючись, відповіла Марина. – Все нормально.

– Ну гаразд, можливо ви й праві, аби щасливі були.

Начебто як бойкот було знято, та й лід у стосунках розтанув. Але Олена та Марина поки не спілкуються як подруги – взаємини дуже крихкі, не хочеться зруйнувати їх необережним словом.

КІНЕЦЬ.