Коли наших батьків не стало, Іванові було 8 років. Я на три роки старша.

Батьків брат, дядько Сергій, взяв нас під своє крило.

Вони з дружиною власних дітей не мали, тож стали для нас справжніми батьками. Я до цього часу безмірно вдячна їм за любов та підтримку. Навіть страшно подумати, що могло б з нами бути, якби не вони.

Коли ми з братом обоє стали повнолітніми, постало питання про спадщину. Квартира батьків належала нам обом. Житло респектабельне, трикімнатна квартира у центрі міста.

Дядько сказав, що жодного діла до нашого майна немає й порадив, щоб ми не сварилися – продати квартиру, а гроші поділити навпіл.

Так і зробили. Покупці знайшлися досить швидко, тож вже через два тижні ми отримали свої гроші. Оскільки я була старшою й мудрішою, сказала Іванові, щоб гроші не витрачав.

Натомість доклав якусь копійку та купив собі двокімнатну квартиру.

Він хлопець видний, дівчата так і липнуть. Не встигне оговтатися, як уже дружина знайдеться. Але брат мене не послухав. Гроші витрачав на всілякі дурниці, а на те, що залишилося купив автомобіль.

Його справа. Я ж  свої кошти поклала на депозит. Ще декілька місяців повідкладала й через пів року купила двокімнатну квартиру, правда без ремонту.

Декілька років довелося гарцювати, щоб врешті отримати омріяну картинку.

Іван за ці роки так і не порозумнішав, а от дружину таки знайшов.

Олена була на 7 місяці вагітності, коли вони прийшли до мене в гості знайомитися. Саме тоді брат й почав розмову про житло. Пояснив, що вони з дружиною живуть в орендованій однокімнатній квартирі, місця малувато.

Скоро народиться їх первісток, тож буде добре, якщо я прийму їх до себе.

Мені ця ідея одразу не сподобалася. Я людина прямолінійна, тому одразу сказала Івану, що це неможливо.

Я теж жінка, яка має плани й хоче в майбутньому створити свою сім’ю.

Якщо вони житимуть у мене, я перетворюся на хатню робітницю та няньку.

Брат страшенно на мене образився. Кричав, що я погана сестра. Коли народився племінник, вони навіть не покликали мене на родини. Ми більше не спілкуємося. Дядько вважає, що я вчинила правильно.

Він, як чоловік, мусив думати про своє майбутнє, тож його проблеми мене хвилювати не повинні.

КІНЕЦЬ.