Олексій та Юля сиділи за вечерею, коли зателефонували та повідомили, що батька Олексія не стало.

– Зранку поїдемо? – запитала дружина.

– Нікуди я не поїду. Він виставив мене з дому, навіщо я поїду, – байдуже промовив чоловік.

– Нічого собі. Він же батько. І іншого не буде. Так не можна потім ти шкодуватимеш, – спробувала пояснити дружина.

Юля пам’ятала сварку Олексія із батьком майже десять років тому. Олексій тоді перегнув палицю. Почалося все з розмови про сестру та її чоловіка. Вони успішні. Батько дав грошей на розвиток їхнього бізнесу, а Олексію сказав заробляти самому. А насправді Олексій усі гроші, які батько давав йому, прогуляв.

Тобто Олексій отримав від батька таку ж суму, що й сестра. Тільки витратив все на розваги. А тоді вирішив попросити знову. Батько відмовив. Олексій почав сваритися, йому потрібні були гроші погасити кредит. Батьку набридли сварки сина і він вказав на двері.

– Намаєшся ти з ним. А потім будеш не потрібна, і він тебе викресле зі свого життя. Я свого сина знаю, – сказав тоді свекор Юлі.

Життя легким і не було. І ось тепер батька Олексія не стало. Юля все ж таки вмовила його їхати на прощання.

Все, що відбувалося там, Олексію явно не подобалося. Постаріла мати. Будинок, наведений сестрою в порядок. Все змінилось. Все чуже.

Юля згадала слова свекра. Викресле її. Може й мав рацію. До матері байдужий, до сестри теж. Ні сльозинки за батьком. Та й взагалі став абсолютно байдужим до всього, що відбувається. Навіть власні діти відсторонилися від нього. Адже скоро й онуки підуть. Син вже одружився. Донька заміж зібралася. Та й у неї, Юлі, вік вже, а вона все намагається догодити чоловікові на шкоду собі. А це не так просто. Майже 50 Олексію, а все мріє про  бізнес. Починав тричі, але так і працює на заводі простим робітником. Винні всі, грошей не дали. Батько, мати, сестра, та й дружина. Тому що у дружини зарплата більша, ніж у нього.

Все, що відбувається останніми днями, Юля розцінила, як підказку згори. Перестала виконувати примхи чоловіка: принеси білизну, подай рушник, де пульт, де капці, де сорочки. Все на своїх місцях, попрацюй сам. Перестала бігати до булочної у вихідні за свіжою випічкою. Просто купувала з вечора. Так і з обідом у вихідні. Все одно не помічає. Спочатку обурювався, що самому доводиться гріти, але що ж поробиш. А вихідні почала проводити в салоні краси та в парку. У кіно намагалася Олексія витягнути, до парку, але ж він втомився.

– Ти що? Я втомлююсь. Ось якби бізнес, – починав знову він.

– Ага. Був уже, – єхидно говорила дружина.

– Треба ще. У мене є план.

А план був. Олексій дочекався спадщини батька. Судився з матір’ю та сестрою. З великими сварками. Сестра виплатила йому частину за будинок, у якому залишилася жити мати, та й рахунок батька в банку розділили. Повернувся він додому з грошима і відразу подав на розлучення.

– Все. Ти заважаєш моєму розвитку. Мені треба цвісти, а ти вже зів’яла, це були його останні слова перед відходом.

Юля вже чекала на такий розвиток подій. Знову згадала слова свекра. Просто викреслив її зі свого життя. А може вже давно викреслив, просто чекав слушний момент.

У сина народився хлопчик, онук Юлі. Дочка заміж вийшла. Олексій тільки по телефону привітав, а про подарунки навіть не йшлося.

– Мамо, тебе треба заміж видати. – сказали діти.

– А що? Може, і вийду, – усміхалася Юля.

– Правда?

– Правда. Ну не одразу, поживемо, вас познайомлю.

Юля вже рік, як спілкувалася з чоловіком. Вони разом бігали вихідними у парку, ходили в кіно, а потім їли свіжі булочки та пили каву у найближчому кафе. Діти в нього були дорослі, такі ж як і Юля.

Євген та Юля стали жити разом. Чоловік переїхав до неї, а його квартиру почали здавати. Їхні діти потоваришували. Усі разом на всі свята збираються як одна велика родина.

Новий рік у батьків святкували. Олексій прийшов вперше за три роки під саме свято. На що сподівався? Думав, що дружина колишня чекає? А вона одружена. Цвіте. Не очікував побачити велику дружну родину з дітьми та онуками з усіх боків. Внуків своїх вперше побачив. Дружина вже чужа. Діти запросили за стіл, тільки веселощів немає в нього. Пішов після дванадцятої, непомітно. А що приходив? Бізнес не вийшов, на роботу не беруть грошей немає. Але не зізнався. Соромно. Подумав їхати до матері. Більше нікуди. Та й там у нього нічого нема. Сів на лаву біля будинку колишньої дружини. Вікна світять, люди веселяться. Змерз зовсім і почав засинати.

– Ей. Чоловіче. Ану вставай. Холодно дуже. Швидко вставай, пішли.

– Відчепись. Відчепись, – пробурмотів Олексій.

– Пішли швидко.

Вона привела його до будинку навпроти. Переконала прийняти гарячий душ, пригостила чаєм. Тільки після цього він помітив, що вона жінка років п’ятдесяти.

– Чого сам? Адже Новий рік.

– У мене всі там, – показав він у вікно через дорогу. – Усі колишні. Дружина, діти, онуки. Навіть квартира колишня.

– Ну гаразд дружина колишня. Але ж діти, онуки. Так не буває.

– Буває. В мене буває.

Галина жила сама. Дітей у неї не було. Чоловіка не стало. Вона все віддала б за велику родину, але ні. Одна.

– Якщо нема куди йти, то можеш залишитися. Тільки врахуй, я тебе доглядати не буду. За кімнату платитимеш і готуватимеш сам.

– У мене немає роботи.

– Це я влаштую.

Вона справді влаштувала його на роботу. Переконала спілкуватися з дітьми та онуками. Щоправда, він не дуже хотів. Але діти й цьому раділи. Часто дивився у вікно свого минулого життя. Там його колишня дружина щаслива у великій новій родині.

КІНЕЦЬ.