Сім’я Оксани ніколи не жили багато. Їх зі старшою сестрою виховувала одна мати. Де був батько? Мама не говорила. Були в Оксани бабуся та дід, але мама чомусь не була з ними дружна. На дні народження відправляли одне одному привітання, іноді дзвонили одне одному, і це було все спілкування.

Бабуся з дідом, у порівнянні з сім’єю Оксани, жили заможно – у них була трикімнатна квартира, дача, гараж та машина. Машина, звичайно, старенька, але у відмінному стані. Гараж у промзоні. Дача у маленькому селі, де не було ні електрики, ні водопроводу.

Старша сестра одружилася, народила двох дітей. Плани на життя у сестри з чоловіком були грандіозні – знайти високооплачувану роботу, збудувати будинок, розвести сад. Але в результаті сестра народила одну дитину за іншою, чоловік її насправді виявився диванним мрійником. Грошей ледь вистачало на життя. Жила сім’я сестри на дачі у батьків чоловіка у маленькому щитовому будиночку. 

Закінчивши технікум, Оксана влаштувалася працювати. Мама як могла допомагала старшій сестрі, а самі жили на заробіток Оксани. Оксана вступила заочно до інституту. “Ні, – думала вона, – я як мама і сестра жити не буду”.

Несподівано не стало дідуся, поховали його. Бабуся сумувала так, що важко було на неї  дивитись. Мама пропонувала свою допомогу, але бабуся відмовилась. Через два тижні ховали бабусю. Єдиною спадкоємицею була мати Оксани. Тоді Оксана запропонувала мамі:

– Давай переїдемо в бабусину квартиру, а свою здаватимемо. Все легше буде жити, сестрі більше допомагатимемо.

– Годі ділити спадщину, – якось непривітно відповіла мама. Оксана ніколи раніше не бачила її такою.

– Та я й не ділю, – образилася Оксана. Більше про цю тему не говорили. Квартиру бабусі закрили і до набуття спадщини навіть не заходили туди.

Через півроку мама зібрала дочок на кухні та оголосила:

– Я все вирішила. До квартири бабусі переїде старша дочка. Їй потрібніше, у них діти. А ми з тобою Оксана житимемо, як і раніше. Так само будемо працювати, так само будемо їм допомагати. Ми ж сім’я. Ну що ти надула губи? Тобі залишилися гараж з машиною та дача. Мені нічого від бабусі не треба.

– Як скажеш, мамо, – байдуже відповіла Оксана. Насправді в душі у неї було важко. “Як так так? Нетямущий зять переїде в бабусину квартиру, а я на старенькій машині у покинуту дачу?

І тоді вона наважилася, продала машину та гараж, на виручені гроші винайняла квартиру.

«Поки що так, а далі видно буде», – думала Оксана.

Дачу продати взагалі неможливо було, але хоч подивитися на неї треба, подумала Оксана і попросила знайомого відвезти її туди.

– Так, хороми принцеси, – сміявся знайомий, пробираючись через високий бур’ян до будиночка.

З меблів у будиночку був стіл, лавка, панцирне ліжко та старовинний буфет.

– Слухай, Оксано, якщо з буфету здерти старі шари фарби, то його можна непогано продати. Не мільйони, звичайно, але все ж таки. Я навіть знаю, хто в тебе його купить. Займися цим, а коли зробиш, я допоможу тобі його вивести та продати. Не дивись так, безкоштовно допоможу. Я добрий, – знову сміявся знайомий.

Декілька вихідних днів Оксана витратила на очищення старої фарби. Під кінець, зачепивши якусь планку, вона відпала. Мабуть, трималася лише на фарбі.

Оксана зазирнула в щілину і побачила, що там щось лежить. Взяла прутик і виколупала звідти якийсь пакунок. На підлогу висипалися золоті монети. Оксана сама сіла на підлогу. Трохи заспокоївшись, Оксана зібрала гроші й пішла на автобус.

– Та ти тепер багата наречена, – сміявся знайомий.

– Що мені з ними робити?

– Продавати, звісно. Я тобі навіть поможу, але тут вже за відсоток. Сама розумієш, справа ризикована.

– Я згодна, — з хвилюванням говорила Оксана.

І угода відбулася.

– Як витрачатимеш? – поцікавився знайомий. – На отримані від продажу гроші можна купити маленьку квартиру. Чи з родичами поділишся?

– Ну ні. Нехай живуть, як хочуть. Не скажу їм про гроші. Поїду в інше місто, куплю там квартиру.

Коли Оксана сказала матері, що їде, та заголосила:

– Що ж ти нас залишаєг? Як я без твоєї допомоги проживу?

– Мамо, а от якщо не давати гроші старшій дочці, то тобі твоєї зарплати вистачить на життя?

– Ну, як же я їм не допомагатиму? У них двоє діток. У зятя заробіток невеликий, ти ж знаєш.

– То нехай встане з дивана і пошукає великий заробіток. Все, мамо, я вирішила, я їду.

– Невдячна ти, вся у свою бабусю, – сказала мама і, образившись, більше не сказала жодного слова до самого від’їзду Оксани.

А Оксана поїхала до іншого життя.

КІНЕЦЬ.