Коли кошик повний, але хочеться взяти ще трохи, подумайте. Може не треба?

Це одна жінка назбирала повний кошик малини. У колючих кущах, за п’ять кілометрів від будинку, під дрібним холодним дощем, у хмарах мошкари… Але назбирала повний великий кошик, аж рипіла ручка. І жінка, промокла і покусана, цей кошик несла додому розмитою брудною дорогою.

А на узбіччі, вже на півдорозі, побачила лісову полуницю. І можна було пройти повз, ягід достатньо, повний кошик малини. Але не змогла повз пройти, – вирішила полуниці трошки додати. Поставила кошик, полізла на гірку і покотилася. Збила кошик. Усі ягоди розсипалися у бруді, у чорній жижі. От і все. І полуницю не зібрала. І малину розгубила. Забита, забруднена…

Отrа і буває. Заробив достатньо. Але не зміг пройти повз копійчаний прибуток. Потягнувся. І все звалилося. Отримав достатньо. Але попросив ще трохи, не зміг зупинитись. І почали перевіряти. Кажуть: “Ах, так ви й так зайве взяли. Поверніть усе отримане!” Або сказали: “Та ось який ви зухвалий! Жадібний і невгамовний прохач! Ідіть геть, стосункам кінець!”.

Або виграв багато. Але зробив ще малу ставку. І все програв. Або з’їв ще одну ложку, не зміг зупинитись. І зіпсував травлення. Знудило, вибачте.

Ось цей маленький привабливий надлишок багатьох губив. Надлишок губить достаток.

Є джерело статку. Є чудові стосунки. Хороша, щаслива сім’я, будинок – повна чаша. Але людина тягнеться за надлишком. За грошима. За романчиком. За полуничкою. І все втрачає. Вся малина летить у бруд.

Якщо все є, якщо вдалося зібрати повний кошик, дрібна жадібність карається. Треба нести здобуток додому та насолоджуватися ним. І вдома насолоджуватися. І щастям. А зайве губить. Навіть маленьке зайве. І краще йти собі, поскрипуючи повним кошиком. І її берегти, – свій кошик. Не бажаючи зайвого…

КІНЕЦЬ.