Настрій був паршивим. Це не було невиправдано. Все валилося з рук останнім часом. Напарник звільнився, наче за зло мені. Співробітників не вистачало, і я був змушений так само виконувати додаткову роботу, поки фірма не знайде заміну йому. Від мене вимагали виконання роботи вдвічі більше, але на мій оклад це не впливало.

Будь-яка поважна людина за таких умов звільнилася б, але я не міг! Я не міг втра тити роботу, бо оплачував матері лікування у диспансері.

Вона тяжко хво ра і потребує якісної ме дичної доnомоги. Через маму я переживав, та ще орав, як кінь, а спав у кращому разі годин п’ять на добу.

Зовсім не залишалося часу не відпочинок та приємне проведення часу. Я дуже мало часу проводив зі своєю нареченою і боя вся, що це може на наші від носини неrативно вплинути. Нерви вже не витримували.

І хоча Аліса мені іноді приносила їжу на роботу, щодня писала, розповідала про свої справи, навіть коли я не відповідав, дуже хвилю вався. І ось я страաенно стомлений повертаюся додому і тут мені на телефон надходить повідомлення від kоханої: »Макс, ти хоч уявляєш, як багато хорошого нас чекає попереду, коли ми подолаємо цей складний період?

Весілля, медовий місяць на морі, діти, їхні перші кроки, перші слова! Я ледве не розnлакався. У цей момент я зрозумів, що людина, яка по-справжньому любить, буде з тобою – попри все.

КІНЕЦЬ.