Я за своєю натурою дуже товариська людина, тому вирішила піти познайомитися зі Світланою та її сином Вадимом.Жінка мені сподобалася, та й син у неї був спокійний, слухняний; я сказала, що вони можуть звернутися до нас за допомогою, тому що важко одній ростити дитину.

Я помічала, що мій чоловік часто навідувався до Світлани; я подумала, що вона йому сподобалася, адже була молодою і красивою, але потім побачила, що він поводиться по-дружньому, допомагає щось полагодити.

Всі мої сумніви відпали, коли я бачила його поряд із нею; але одного разу, коли я поверталася зі своїм сином із дитячого садка, помітила, як на майданчику мій чоловік грав із Вадиком.

Я б нічого не запідозрила, якби не побачила, що чоловік обіймав дитину і говорив йому щось. Збоку могло здатися, що це батько з сином, і на мить мене осяяло, адже Вадик був дуже схожий на мого чоловіка .

Я не хотіла тягнути, вирішила запитати все у чоловіка відразу, сказала про свої побоювання та підозри. Я думала, що він мене заспокоїть, скаже, що нічого такого немає, але він розповів мені всю правду: що Вадик — це його син, а Світлана важко хвора і їй залишилося жити всього два місяці.

Вранці я пішла до сусідки, обійняла Світлану і попросила документи, щоб розпочати процес усиновлення сина. Вона розплаkалася, зрозуміла, що я все знаю, і ще довго дякувала мені.