Нещодавно я знайшла нову подругу. Важко повірити, але ми познайомились в супермаркеті, я порадила їй масло. А потім ми пішли разом додому і виявили, що живемо в одному домі. Навіть в сусідніх квартирах. Ліля саме переїхала сюди ввечері.

Дівчина відразу видалась мені надзвичайно доброю. Розповіла про своє життя. Як вони з чоловіком протягом багатьох років збирали гроші на власне житло, страшенно економили, а тепер мрія здійснилась. У них була дитина, щоправда, не спільна, а від першого шлюбу Лілії.

Від тоді дівчина стала часто заглядати до мене в гості. То соди взяти, то розпушувача, то кулінарної поради питати. Отак потихеньку ми стали навіть збиратися вечорами, щоб просто поговорити про своє, жіноче. Обговорювали все на світі: від чоловіків до роботи і минулого досвіду. Потім стало навіть траплятися таке, що Ліля залишала на мене свою доньку поки ходила відпочивати десь із чоловіком.

Я ніколи не відмовляла новоспеченій подрузі у допомозі. І наша дружба мене повністю влаштовувала. Дивував тільки той факт, що мене до себе у квартиру жінка ніколи не запрошувала. Що би там не було, ми зустрічались у мене. Я спочатку не помічала цієї закономірності. А потім стала задаватися питанням, чому все так?! Перше, що прийшло в голову – можливо, після переїзду взялись за ремонт і там повний безлад, тому і немає місця мені?

Одного разу на роботі ми виконали швидше план на місяць і керівник відпустив нас раніше. Та я, безголова баба, так на радощах бігла, що й органайзер із ключами від квартири забула. Засмутилася, що тепер доведеться три години чекати чоловіка або дітей, просиділа під дверима пів години, а потім вирішила піти до сусідки, пересидіти там.

Мені відчинила двері Ліля, послухала ситуацію, що трапилась, поспівчувала, але в квартиру мене не впустила

– Вибач, не можу тебе запросити, там тільки доня заснула.

Не розумію, в чому проблема. Невже я така голосна людина? Не збиралась же там танцювати. Я надзвичайно образилась і навіть розізлилася. Ось така подружка, залишила мене сидіти посеред під’їзду пів дня. Я зателефонувала чоловікові на нервах, він покинув усе і приїхав, щоб мене впустити до нашого житла.

А ввечері у двері постукала Ліля, прийшла традиційно побалакати перед сном. Як нібито вдень не вона мене виставила у холодний під’їзд. Я не розгубилась, відповіла:

– Вибач, але у мене там чоловік після важкого дня спить. Прийдеш інший разом.

І голосно хлопнула дверима.

КІНЕЦЬ.