– Ніно! Ти чого з хати не виходиш?! – крикнула сусідка, побачивши Ніну у вікні. – Та настрою нема. Миколці борщ он варю! Чуєш, Катю, зайшла б, чаю попили з цукерками. – Став чайник, вже йду! – Катя вимила руки під шлангом, зняла косинку. Ніна вже заварила чай і виставила на стіл тарілочку з сушками і вазу з цукерками. – Так чого ти сумуєш, Ніно? З Миколою щось? – Катя опустила сушку в чаї. – Ой, Катю, та в мене тут таке, що не знаю, що тепер і робити! Катя аж застигла з сушкою в руках

 

-Ніно! Чого з дому не виходиш, щось трапилося, чи що? – крикнула сусідка, побачивши Ніну у вікні.

-Та настрою немає. Миколці борщ варю, скоро зі школи прийде, – Ніна прочинила вікно ширше. – Чуєш, Катю, сама зайшла б, чаю попили з цукерками.

-Став чайник, йду вже, – Катя вимила руки під шлангом, зняла косинку. – Ну і спека сьогодні!

Ніна вже заварила чай і виставила на стіл, покритий гарною квітчастою клейонкою, тарілочку з сушками, сухарями з родзинками і вазу з цукерками.

-Так чого ти похмура, Ніно? З Миколою щось, чи що? – Катя опустила сушку в чаї.

-Ой, Катю, та не в Миколі справа. В мене тут таке, що не знаю, що тепер і робити!

Катя аж застигла з сушкою в руках.

-Микола поки що особливо не засмучує, – продовжувала Ніна. – Вчиться на п’ятірки. Дрова всі на зиму заготував.

Чи закохався, чи що. То воду тягати лінувався. Грядки і то неохоче поливав. А тепер усю важку роботу вдома робить, а потім до дзеркала йде – і так стане, і так. Плечі розправить, руку в лікті зігне, та все перевіряє пальцями, як м’язи.

-А чого дивуватися, – Катерина знову опустила сухар у чай. – Йому вже ж п’ятнадцять, чи скільки?

-Шістнадцять восени. В технікум зібрався. Я каже, мамо, вивчуся, і буду, як Сергій, багато заробляти. Фермером, каже, стану. І в село повернуся. Буду, мамо, тобі допомагати, – Ніна не стрималася, і куточком косиночки витерла очі.

-А що Сергій твій, дзвонить, га Ніно? – Катерина з острахом глянула на сусідку.

Розмова про старшого сина для Ніни важка. Неприємна. Старший син Ніни в сімнадцять у місто подався.

Хоч і не хотів він з дому рідного їхати. Але статків у сім’ї зовсім не було. Мати їх, Ніна, одна двох хлопців виховувала.

Батька, коли Миколі був рік, раптово не стало. Ніна одна залишилася з хлопцями.

От і вирішила Ніна, що Сергію краще в місто їхати. Там Петро Іванович, колишній їхній сільський, на холодокомбінаті працює. Скільки змогла, стільки дала вона Сергію на перший час, щоб син влаштувався.

Але Сергій тоді вважав, що мати його з дому жене, образився. Мовляв, молодшого любить, а до нього їй і діла нема.

У місті Сергій засумував, але розібрався, а потім і навчання, і роботу знайшов хорошу.

З товаришем фірму на пару відкрили. Вивезення сміття.

Справи в гору пішли, машин прикупили, дохід хороший.

Тільки від дому Сергій віддалився. Вважає тепер, що він своє життя влаштував, і нікому нічим не зобов’язаний.

До мами рідко приїжджає, з братом теж не рідні. Зрозуміло, різниця в братів велика. Але Ніна дуже переживає.

А тут нещодавно обмовилася Ніна у розмові зі старшим сином, що мовляв вдома ремонт давно не робився.

Тераса зовсім просіла, та нефарбована. Ґанок Микола вже скільки разів підбивав, старі дошки підгнили.

Та й у всіх тепер уже в селі вода в будинок проведена, душі, туалети. А у них все по-старому, вода на вулиці, вбиральня на вулиці.

Для продолжения статьи перейдите на следующую страницу в низу⇩