– Тебе дружина не годує, що їсти бігаєш до мене?

– Запитала Ліда свого сина Бориса.

– Вона намагається, але її куховарство їсти неможливо, – відповів син, уплітаючи мамин борщ…

Тома, невістка Ліди, дуже хороша, ласкава та добра. Шкода, що до домоводництва не привчена. Свекруха намагалася навчити невістку, але та чинила опір.

– Мамо Лідо, ми самі з усім упораємося. Не турбуйтесь, будь ласка, – казала невістка.

– Ну, дивись сама. Я тобі добра бажаю. Потім не приходь до мене плакатися на нещасне життя. Через деякий час Тома прибігла до свекрухи вся в сльозах.

– Мама Ліда. Мене Боря розлюбив. Що не приготую, їсти не хоче, додому приходить пізно, зі мною майже не розмовляє. Чому ви його таким виховали?

– А може, це у тебе виховання кульгає? Готувати ти не вмієш і не хочеш навчитися. Чоловіку уваги не приділяєш, сама хочеш уваги. Сім’я – це не гра в одні ворота.

Як ти ставишся до чоловіка, так і він ставиться до тебе. Довго вони ще говорили того дня.

Домовилися, що невістка буде вчитися домоводству у свекрухи. Та ще й на роботу влаштується. Помалу Боря все рідше і рідше став приходити до матері.

А коли приходив, то хвалився, яка у нього дружина хазяйка. І готувати почала смачно, і в будинку чистота та порядок, і на роботі її цінують.

– Вранці ми разом снідаємо, біжимо на роботу. Повертаємося, я їй допомагаю з приготуванням, вечеряємо, потім я мию посуд. А у вихідні разом проводимо генеральне прибирання…

– Дякую вам, мамо Лідо, – казала Тома.

– Якби не ви, сім’я в нас би розпалася. Я була такою дурепою.

– Ти в мене завжди була розумниця, такою і залишилася. Якби була дурою, то ваш шлюб напевно розпався б…

КІНЕЦЬ.