Ми з чоловіком виховували сина, Льошу. Коли він сказав, що збирається після весілля жити з дружиною з нами, я, чесно кажучи, навіть зраділа. Жили ми в двійці, але навіть після появи Олесі в нашій родині ніяких незручностей, на мою думку, не було. Ми всі жили мирно, намагалися тримати себе в руках навіть в самих конфліктних ситуаціях.

В цілому все було прекрасно … до наро дження внучки. Коли у нас народилася внучка, ми з чоловіком шалено зраділи. Ми з чоловіком душі в ній не сподівалися, але так продовжилося недовго. Незабаром невістка заявила,

що в будинку стало затісно, і нам з чоловіком потрібно переїхати на дачу. Коли і син підключився до її прохання, ми вже не могли їм відмовити і поїхали на дачку. Ми були впевнені, що там ми залишимося до осені, адже комфортних умов для життя там не було… Виявилося, невістка сподівалася, що ми ніколи більше додому не повернемося.

А коли я у сусідки дізналася, що з сином і його сім’єю живе мати Олесі, то зовсім розлютилася і подзвонила відразу невістці. Та мені сказала, мовляв, їй потрібна допомога з дитиною, адже вона не встигає ходити в зал, за покупками і одночасно доглядати за донькою.

Я все розповіла чоловікові, а Він наказав зібрати речі і сказав, що ми завтра ж поїдемо назад. Ось я сиджу зараз, думаю, як би сказати про все синові, щоб він не образився…

Джерело