Настя з Артемом одружилися і чоловік переїхав жити до неї. Закохані були щасливі й не звертали уваги на плітки оточуючих. А пліткувати було чого – Настя була молодша за Артема на вісімнадцять років! – Стара вже, а якого хлопця молодого відхопила… – шипіли сусідки на лавці біля будинку. – Боже, я в розпачі! – казала Настя подрузі. – Артем каже не зважати на них, а я так переживаю! І невдовзі сталося те, чого всі й очікували. Та це був не кінець

 

Кохання буває щасливим, гарячим, а ще буває складним і важким.

Різне буває кохання, але Анастасії доля піднесла важке.

У сорок вісім років її знайшло кохання і вона відчула себе справді щасливою!

-Ти й не уявляєш, я така щаслива! – радісно ділилася вона з подругою. – Доля нарешті подарувала мені неймовірно сильне кохання. Ніколи у житті я не відчувала нічого подібного. Тепер я розумію, коли кажуть – «літає на крилах кохання». Я відчуваю те саме, наче літаю від щастя!

Анастасія живе удвох із дочкою Алісою. Доньці чотирнадцять років.

Настя вважає, що народила доньку пізно, а саме у тридцять чотири роки.

Батько Аліси прожив із ними два роки і втік. Написав записку:

«Настя, мене не шукай. Я не готовий до сімейного життя, не готовий виховувати дитину. Мені це все не подобається, я вільний птах. Прощавай і живи як хочеш».

Анастасія сумувала недовго, було звичайно прикро, що не розгледіла в ньому це все, навіть ще намагалася його якось виправдати:

-Ну що ж, буває, людина не готова до сімейного життя, незважаючи на те, що їй уже сорок років. Що ж, було й минуло, треба жити далі…

Так вона міркувала та пояснювала своїм рідним і подругам. З того часу вона жила тільки для дочки.

Якось з’явився в офісі, де працює Анастасія, новий колега Артем – тридцятирічний хлопець.

І начебто звичайний на вигляд, акуратний, ввічливий, але найголовніше не одружений.

Молоді жінки, які давно мріяли про заміжжя, а їх в офісі було багато, швиденько дізналися про його сімейне становище – «не одружений і не був одружений».

Значить дітей немає, дружини і тещі колишньої немає. До Артема залицялися самотні жінки, причому були серед них і красуні, але він якось не дуже вівся на це.

З усіма спілкувався однаково, не виокремлюючи нікого серед колег.

Одного разу в обідню перерву Артем раптом підсів до Анастасії за столик, вірніше вона обідала з подругою.

-Дівчата можна розбавити вашу жіночу компанію? – усміхаючись запитав він.

-Звичайно можна, – одночасно відповіли жінки, і всі дружно розсміялися, та так, що за сусідніми столиками всі звернули свої погляди на них, у тому числі й колеги.

Артем жартував, жінки його підтримували, разом вийшли з кафе і через перехід увійшли в офіс.

-Дякую за компанію, мені було дуже приємно, – дивлячись просто в очі Анастасії, сказав Артем.

-Та будь ласка, заходьте ще, – пожартувала вона.

З цього дня всередині у Анастасії оселилося якесь незрозуміле почуття. Артем часто обідав із нею та її подругою. Подруга вже стала здогадуватись про щось недобре:

-Настуню, тобі не здається, що ти подобаєшся Артему? Та він закоханий в тебе! Я тобі точно кажу!

-Ти що, я на вісімнадцять років старша за нього. Він навіть не був одружений. Навколо багато жінок молодих і красивих, – заперечувала Анастасія.

Але вона вже сама розуміла, що між ними з’явилася незрима ниточка, їй уже хочеться постійно бачити його поряд. А він шукав будь-який привід, щоб опинитися поряд із нею. Почалися осуджуючі погляди, підковирки, розмови.

Минув якийсь час, Артем вечорами вже чекав її і підвозив додому.

Для продолжения статьи перейдите на следующую страницу в низу⇩