Нам із чоловіком не хотілося йти на роботу, а синові – у садок. Але дорогою я повідомила їм новину, яка змінила все у нашому житті

 

Я вранці прокинулася важkо; будильник kричав так, що хотілося викинути його у вікно. Я вирішила, що першим у ванну має піти мій чоловік. Толкнула йогkо, а від нього — нуль реакції. Потім я почула кроки, це був син: -Мамо, я в садок не хочу! -Треба! Усі встаємо! Чистити зуби терміново.

-Ні-і! Тут чоловік підвівся, закинув сина плече, і вони весело помчали у ванну. Я пішла готувати сніданок. Через брак хліба, я вирішила, що снідати будемо кашею. Як приготувала, відправила чоловіка із сином їсти. -Виходьте швидше, спізнимося. -Та ми ж обоє знаємо, через кого ми запізнюємося щоразу. -Розсміявся ще, ну так — через мене.

З ванної я вирушила до кімнати, двічі переодягалася. -Ми готові! — Чоловік із вітальні. -Я зараз. Ми вже збиралися виходити, як син завив: -У Мене животик бо лить. -Сходи в туа лет, — відповів йому чоловік. -Я не бреաу. І він помчав у туа лет, застряг там. Я послала чоловіка. -Я Зараз, ще секундочку.

Барсик, кис-кис. -Барсика ж не погодували! Чоловік помчав годувати кота, доки я діставала сина з ванної. Ми нарешті вийшли з дому. Вже підходили до машини, як син: -Я Робота забув, мамо, можна за роботом! -Ні, наступного разу візьмеш, — відповів чоловік. Ми вже справді спізнювалися. Маршрут був такий:

Для продолжения статьи перейдите на следующую страницу в низу⇩