Старший брат мого чоловіка має власну сім’ю з трьома дітьми, а ми маємо двох. Різниця у віці між нашими дітьми невелика, що дозволяє їм легко спілкуватися та грати разом протягом тривалого часу. Наші сім’ї пов’язані дружніми зв’язками, і все виглядало гармонійно. однак останнім часом я почала відчувати, що поступово перебираю на себе роль неоплачуваної няньки.

Богдан та Уляна  часто залишають своїх дітей у нас вдома по кілька разів на тиждень, як правило, без попереднього повідомлення. На жаль, вони рідко цікавляться, чи маю я можливість або бажання доглядати за ними. Така ситуація іноді змушує мене відкладати свої плани.

Діти Богдана загалом добре виховані, хоча це не обов’язково означає хорошу поведінку. Вони створюють шум, регочуть, бігають по будинку і навіть вмикають гучну музику. На жаль , мені доводиться терпіти цю метушню без зайвих слів.

Найбільше мене турбує відсутність уваги з боку невістки, яка не питає дозволу чи оцінює мою готовність піклуватися про її дітей. Кілька разів вона та її чоловік просто висаджували своїх дітей біля нашого порогу та  їхали, навіть не заходячи в наш дім. Були випадки , коли нас не було вдома, і їхнім дітям доводилося чекати на лавці, поки ми повернемося і одразу  просили мене приготувати щось смачненьке, бо вони зголодніли.

Час від часу я залишаю дітей на кілька днів з моєю матір’ю. За іронією долі, на цей час родичі мого чоловіка все одно хочуть спихнути дітей “погостювати у дядька”. Я намагалася обговорити цю проблему з Уляною, щоб прояснити свою точку зору. На жаль, мої зусилля лише засмутили її, що призвело до небажання вступати в розмову.

Мене спантеличує припущення, що сім’я Богдана вважає, що це мій обов’язок – розважати їхніх дітей. Я не розумію, чому від мене очікують, що я буду безкоштовною нянею. Я ніколи не нав’язувала їм своїх дітей у подібний спосіб, тому мене дивує, що вони вважають це прийнятним без попередньої згоди з мого боку.

Повага має для мене фундаментальне значення, і я вважаю, що заслуговую на неї. Несправедливо вважати, що я повинна няньчитися з чужими дітьми, враховуючи мої власні зобов’язання. А якщо я захворію? Здається, що нікого не цікавить моя думка чи почуття. Ця відсутність уваги завдає мені болю.

Після нашої попередньої розмови настала двомісячна перерва, під час якої Уляна утримувалася від того, щоб приводити дітей. Однак нещодавно вона почала виходити на зв’язок, запитуючи, чи можна привезти їх на короткий час . Хоча ці візити є короткотривалими, вони знову відбуваються без попереднього узгодження. Ця ситуація дуже обтяжує мене, і очевидно, що вона не до кінця розуміє моє становище. Моєму чоловіку байдуже, бо він більшу частину часу на роботі, а я безкоштовним аніматором бути втомилася.

КІНЕЦЬ.