10 років ми прожили з моїм колишнім чоловіком.

Все було добре, аж раптом я дізналася, що він уже 5 років мені зраджує. Я не змогла з ним жити та ми розлучилися. Від шлюбу у нас залишилося двоє дітей. Я старалася залишити дітям лише хороші спогади про батька та не говорила дітям нічого поганого про їх батька. За що вони мені невимовно вдячні. Доля була до мене прихильною та подарувала мені зустріч з хорошим чоловіком.

Згодом я познайомилася з Едуардом. Він теж був розлучений та мав від попереднього шлюбу доньку. Колишня дружина Едуарда постійно була ним незадоволена, їй постійно було мало грошей, вона гризла чоловіка через те, що вони живуть недостатньо багато. Вони серйозно поговорили та вирішили, що буде краще, якщо вони розлучаться.

Але, як тільки Едуард розлучився з дружиною, у нього почало все вдаватися. Можливо, далося взнаки те, що чоловік став більш спокійним та врівноваженим через відсутність поряд вічно незадоволеної дружини. Едуарда підвищили на роботі, відповідно, у нього збільшилась зарплата.

 Чоловіку вдалося придбати будинок та автомобіль. Колишня дружина Едуарда, дізнавшись про його фінансове процвітання, відразу захотіла до нього повернутися. Та було уже пізно, ми з ним були разом. Та й Едуард ніколи б до неї не повернувся після того, як вона не вірила в нього.

Він дуже добре ладнав з моїми дітьми, а вони його полюбили. У нас була щаслива та дружна сім’я.
Зараз діти уже дорослі, мають власні сім’ї, а ми з Едуардом уже на пенсії. Здається, життя вдалося, якби не одне “але”.

Якось Едуард потрапив до лікарні. На щастя, усе обійшлося, проте після того випадку чоловік запросив додому нотаріуса та написав заповіт. Усе своє він заповів своїй рідній доньці. Мені від цього дещо образливо, адже увесь цей час я дбала про цей будинок, а з донькою він навіть не бачиться. Не знаю, як наші стосунки складатимуться далі.

КІНЕЦЬ.