Якщо бути відвертою, то мені дуже шкода свою старшу на декілька років сестричку. Все ж таки, такого типу випробування дуже рідко комусь вдається пройти. А тим паче доволі ніжній, маленькій, тендітній дівчині.

Річ у тім, що ще з підліткових років я дуже сильно зациклювалась на своїй зовнішності. Мені здавалося, що все в мені таке неідеальне. Не вірилось, що колись, така як я, зможе знайти собі чоловіка та завести діток.

Сама на зріст я була до 160 см, ніжки худенькі та коротенькі. А от груди великого розміру, та й живіт немалий. Загадом, зі сторони виглядає дуже смішно і негарно.

Чого не скажеш про Марину. Вона була повною протилежністю до мене. Довгонога, струнка, мила дівчина з модельними формами. І саме через таку зовнішність сестри в мене розвивались ці комплекси стосовно себе.

Та от у всьому іншому Маринці жахливо не щастило. В особистому житті ніяк не складалося. А я хоч і була не найгарнішою дівчиною, та ще в університеті віднайшла своє кохання та вийшла заміж. І саме мій коханий чоловік допоміг мені відчути себе чарівною, бажаною, прекрасною жінкою.

Марина ж хоч і гарна, та далі одного побачення майже ніколи не заходило. Скоро 30, а в житті досі нема й натяку на щось світле та романтичне. Та шикарною зовнішністю ніхто не хотів розпізнати її душу. А ті, хто й хотів би це зробити, то просто соромились знайомитись із такою фіфою.

Не раз ми намагались одягнути її більш скромно, зробити зовнішній вигляд непримітним. Та це один із тих випадків, коли навіть мішок з картоплі не зіпсує ситуацію.

Ось такий злий жарт зіграла з моєю сестрою доля. Дала вроду, а щастя не дала.

КІНЕЦЬ.