Мені 26 років. Мої батьки дуже важкі люди в спілкування, з ними не просто в побуті. Живемо окремо вже близько 10 років, у різних містах однієї області, але, тим не менш, бачимося часто, телефонуємо одне одному щодня.

Моя мати любить все тримати під контролем, обговорювати, скидати негатив та нагнітати там, де немає приводу. Батько також такий, але ще любить випити.

Батьки мають спільну роботу, на якій вони добре заробляють, але сильно вимотуються, а крім цього вони займаються величезними городами в збиток грошам і здоров’ю (просто тому, що так роблять усі люди).

На тлі всього цього вони постійно лаються щодня, переважно по дрібницях. Ми з сестрою почали нещодавно помічати, що весь цей негатив почав ще більше посилюватися з віком.

Спілкуватися у будь-якому вигляді стало нестерпно. Не має значення, чим і як ми зайняті і скільки заробляємо (у сестри вже своя сім’я та діти). Завжди ми повинні все це вислуховувати, які ми погані.

Навіть якщо приводу немає, то він завжди знаходиться – погані зяті, їсте не таку їжу, живете в місті, значить ви ледарі.

Нашу допомогу вони завжди не помічають і забувають, начебто її й не було. Коли ми відмовляємося від цих нескінченних тонн продуктів із городу, бо стільки не їмо, назріває чергова лайка.

Жодних пояснень та дорослого спілкування з ними просто немає, вони затикають усім рот. Із чоловіком сестри вони взагалі стали ворогами.

Раніше я із цього приводу хвилювалася і псувала собі здоров’я переживаннями. З віком, звичайно, виробила на це блок, але все одно залишається якийсь осад. Те саме у сестри.

Начебто й живеш, але якось нестерпно це постійно терпіти, навіть ігноруючи. А далі буде ще гірше. В найближчі кілька років вони переїдуть жити ближче до нас.

Сумніваюсь, що щось зміниться. Спочатку хотілося просто нормального спілкування з батьками, як це є у моїх друзів та знайомих, у яких, наприклад, мама як подруга. Так, стосунки погані не тільки у нас, у дітей, а й у інших родичів та знайомих теж напружені.

Друзі теж перестали спілкуватися з ними. Бачила в останній час з боку, як вони поводяться в громадських місцях. Легко можуть почати скандалити, всі їм скрізь щось винні.

Вся ця розповідь може комусь здатися смішною, і певною мірою так і є, але коли ти сам є частиною цієї ситуації, то вона день у день вимотує.

Проблема в тому, що я маю неймовірне бажання кудись поїхати подалі, щоб хоч трохи пожити спокійно, але за станом здоров’я та фінансів я це не зможу зробити найближчими роками.

Та й не факт, що така втеча вирішить проблему. А що її може вирішити?

КІНЕЦЬ.