Мене звати Наталя. Я заміжня і у мене двоє дітей. Живу я у невеликому містечку. Я щаслива мати і дружина.

Ми з чоловіком звикли завжди сподіватись тільки на себе. Наші батьки уже старенькі і живуть далеко, тому не можуть сидіти з онуками. Коли у мене народилась дочка, я сиділа з нею у декретній відпустці, а потім вийшла на роботу на пів ставки, щоб встигати забирати дитину з дитячого садка.

Мені було дуже важко, бо мала дитина часто хворіє і я постійно брала лікарні на роботі. Добре, що мене не звільнили, а з розуміння поставились до того, що мене немає часто на роботі.

Зараз моїй дочці уже десять років і я працюю на повну ставку. Я більше не розриваюсь, між дитиною, роботою і домашніми справами. Олеся вже доросла, сама приходить зі школи, самостійно вчить уроки і ходить на курси з англійської мови.

У мене чудова сім’я, чоловік мене підтримує і я знаю, що він завжди мені допоможе.

Мої подруги часто жалілись мені, що їхні батьки не хочуть сидіти з онуками. А ми з чоловіком звикли, що ми маємо робити усе самі і наша дитина тільки наша турбота, тому я дивуюсь своїм подругам. Хто сказав їм, що їхні батьки мають їм допомагати?

У мене є сестра, яка живе у іншому кінці міста. Вона до мене колись не часто приходила у гості. Але декілька тижнів тому вона сказала, що прийде у неділю. Тепер кожних вихідних вона у мене вдома. Я одразу зрозуміла, що тут щось не так і їй щось від мене буде потрібно, адже вона така людина, що нічого не робить просто так. Коли я дізналась, що вона хоче, то дуже здивувалась.

Виявилось, що сестра хоче їхати закордон на декілька років, вона планує заробити на квартиру. Проблема в тому, що у неї є трирічна дочка, яку вона не може з собою взяти. Тому племінниця має жити зі мною поки її мати буде закордоном. Після почутого я була дуже здивована. Я розумію, що вона хоче заробити на власне житло, але кинути дитину на сестру це вже занадто.

Дівчинка ще дуже маленька, вона часто хворіє і відповідно потрібно буде брати на роботі лікарняні, щоб з нею сидіти. Я не готова доглядати за племінницею.

Я розумію, що Василина не може дочку залишити на наших батьків, бо вони не дадуть собі з нею раду. Вони уже старі і їм самим потрібно допомагати.

Коли я відмовилась сестра назвала мене безсовісною людиною. Сказала, що я думаю тільки про себе, а рідній сестрі не хочу допомогти. Тепер вона зі мною не спілкується. А декілька днів тому до мене дзвонили батьки і сказали, що я мала взяти племінницю і виховувати її. Я не мала відмовляти Василині, бо я її старша сестра.

Я вважаю, що я вчинила правильно, бо коли мені потрібна була допомога, то сидіти з моєю дочкою, то ніхто не хотів. У мене теж дочка та чоловік і я маю дбати про них, а не думати про сестру. Я думаю, що переживу те, що Василина зі мною не спілкується, головне, щоб вона не лізла мені на голову.

КІНЕЦЬ.