Чимало років, коли моя подруга Ярослава була заміжньою, вона була впевнена, що у неї дуже хороша свекруха.

Спочатку мама її чоловіка їм дуже у всьому допомагала, чому подруга була дуже вдячна.

В квартиру свою зайву вона впустила сина з невісткою після того, як вони одружилися, чим дуже допомогла молодій сім’ї.

А вже коли народилася у Ярослави з чоловіком двійня, то мати чоловіка ледь не постійно сиділа біля дітей.

Загалом, без свекрухи б Ярослава просто не впоралася сама ні дня.

Тамара Петрівна їй дуже допомагала в усьому, чим могла.

– Тепер Тамара Петрівна – моя колишня свекруха, на жаль.

З Остапом ми розлучилися ще тоді, коли дітям нашим було лише по 7 років.

Мама мого чоловіка, щиро кажучи, дуже засмутилася, сумувала та говорила:

“Як же внучки без батька тепер будуть, як же я без онучок залишуся, не можу повірити, що так недобре вийшло у вашій сім’ї, мені дуже шкода”.

Але там було без варіантів, на жаль.

У мого Остапа вже практично була інша сім’я на той час.

І ось що мене дивує: сумувала Тамара Петрівна досить-таки щиро, але як тільки нам з Олегом поставили офіційний штамп про розлучення – наче й нічого не сталося зовсім.

Насамперед свекруха попросила, щоб ми з’їхали з її квартири з дітьми, адже це її власність.

Я до тієї квартири взагалі нічого не маю, жодного права у мене на її майно немає і це зрозуміло.

Але по-людськи це було несправедливо, адже так не має бути взагалі.

Я, якраз саме на той час, була зовсім без роботи, у діти мали йти в перший клас, просила її залишити нас там трохи пожити в її квартирі з її рідними онуками, дати мені встати самій на ноги, але Тамара Петрівна наполягла на своєму – мовляв, квартира мені потрібна, і крапка.

Ми переїхали до моєї мами – відтоді так і живемо з нею, вже всі разом третій рік, – поділилася відверто якось зі мною сама Ярослава.

– Сама не розумію, як так могло вийти в кінці. Ти казала, що мама твого чоловіка – людина дуже хороша, – відповіла з подивом подруга.

– Знаєш, як тільки ми з Олегом розлучилися – вся любов бабусі в ту ж мить наче повністю зникла, наче й не було її ніколи, я сама така здивована була, що й не передати.

Все, ми стали чужими людьми. Я сама була така здивована – як так можна, як взагалі таке буває? Діти наші ж виросли у неї на руках! І тут такого я від неї ніколи б не очікувала.

З’їхали ми з її квартири десь ще влітку, в перший раз після цього вона зателефонувала 31 грудня!

З Новим роком мене з дітьми привітала.

Запитала колишня свекруха, правда, як справи, як діти, але без особливого інтересу і це було дуже відчутно мені.

А потім просто перейшла на смс по великих святах.

А всі ці останні роки ми так і спілкуємося, плюс аліменти від батька на карту отримуємо регулярно, звичайно.

Але лише тільки те, що повинні за законом і крапка.

Ні подарунків, ні зустрічей, ні бажання поспілкуватися з дітьми ні й батька, ні у їхньої бабусі тепер ніколи немає.

– А дівчатка як це сприйняли? Як вони відреагували на те, що рідні люди навіть спілкуватися з ними не хочуть? Вони ж не розуміють ще це все, напевно. Була поруч все їхнє життя хороша бабуся, а тут її не стало в їх житті.

– Ну, як. Перший час вони постійно мені надокучали, де тато, де бабуся, чому не приїжджають до них? Коли прийде бабуся, чому вона не телефонує до них, як завжди, що з нею сталося?

Але час минув, тепер уже її і не пам’ятають.

Я тут днями бачила свою колишню свекруху здалеку – ходить вона зараз з коляскою.

У Олега з його новою дружиною нарешті дитина народилася. Син маленький, про якого дуже мріяв Олег.

Так моя колишня свекруха тепер там днює і ночує у тієї сім’ї, допомагає молодій матері в усьому.

Знову зразкова бабуся, але вже у них там, про моїх дітей забула зовсім.

Я навіть і не уявляю, як такою людиною можна бути. Так любила наших дітей, а тепер враз забула про них, наче їх в її житті і не було зовсім.

Коли зараз діти мої мене запитують про бабусю, я кажу їм, забудьте, що вона у вас є. А якщо буде звертатися за допомогою на старості років – відвертайтеся від неї категорично, як вона відвернулася від вас.

Закінчився шлюб сина і відразу закінчилася бабусина любов до онуків. А чи була вона взагалі?

Ярослава й досі не може зрозуміти, як так могла вчинити свекруха, вона ж сама мама?

Але чи права моя подруга, коли каже, щоб діти відвернулися від бабусі на старості років, адже, як би там не було, але вона виховала їх?

КІНЕЦЬ.