Моя мати живе подвійними стандартами. Все дитинство мені вливали у вуха, що жінка має бути незалежною, що в цьому житті треба розраховувати тільки на себе і не чекати нічого натомість. Однак зараз моя мати потребує допомоги. Здавалося б, ти кашу заварила, ти в ній і розбирайся. Хіба не цьому ти мене вчила?

Але про все послідовно. Коли я стала повнолітньою, моя мама явно дала мені зрозуміти, що утримувати мене більше ніхто не буде, тому настав час мені самій відповідати за своє життя. Я знайшла собі підробіток і винайняла кімнату.

Звичайно, спочатку мені було дуже прикро, тому що батьки моїх знайомих їх забезпечували та не були такими суворими. Але через кілька років, я бачила, що мої знайомі настільки інфантильні й не здатні вирішувати елементарних побутових питань, що я дякувала мамі, що все цьому я навчилася набагато раніше. Та й на роботі я добре просувалася кар’єрними сходами завдяки характеру.

З мамою у нас були добрі стосунки, вона зверталася до мене на рівних, і мені це шалено подобалося. Я впевнена, що, якби я мала якісь труднощі, вона обов’язково б мені допомогла. На щастя таких ситуацій не було, чому я дуже рада. Думаю, таким чином я хотіла довести мамі, що я самостійна і не залежу від неї.

Хороші стосунки з мамою у нас тривали дванадцять років. За цей час я встигла вийти заміж, моя кар’єра йшла в гору, і про дітей ми з чоловіком поки що не замислювалися. Тим більше що ми хотіли б спробувати жити в іншій країні. Весь цей час ми живемо на орендованій квартирі та поки не бачимо сенсу купувати власне житло, бо знову ж таки збираємося виїхати.

Кілька років тому не стало моєї улюбленої бабусі, яка залишила у спадок моїй мамі квартиру. Мій чоловік зрадів, що раптом моя мама запропонує нам переїхати до бабусиної квартири, проте я такими думками не тішилась. Я одразу розуміла, що ніхто нас туди не покличе.

Мені було незручно перед батьками чоловіка: свекруха при кожній розмові питала, чи ми не переїжджаємо ми на квартиру. І від чоловіка я дізналася, що вона була здивована, як це не запропонувати дітям жити у своїй квартирі, щоб вони не блукали чужими кутами.

Чоловікові я пояснила, що у мами своє бачення світу, і вона виховувала мене по-іншому, тому всі ці розмови варто припинити. Ми самі відповідальні за своє життя, і нема чого чекати від когось допомоги, тим більше ми не на вулиці живемо.

У результаті мама вирішила квартиру здавати. Треба сказати, що моя мама пенсіонерка і це гарна прибавка до пенсії, та й часу у неї багато, хай займається. Здавати квартиру вона вирішувалась довго, потім наводила порядок, щоб житло виглядало пристойно.

Коли вона вирішила здати квартиру, і мешканці знайшлися досить швидко. Спочатку мама не могла натішитися: нічого не робиш, гроші отримуєш, причому непогані. Жалілась, що так довго збиралася з думками щоби почати заробляти такий пасивним доходом.

Тільки забезпечення цього пасивного доходу стало моїм головним болем. То інтернет поганий, треба перепід’єднати; то трубу якусь порвало, мама зателефонувала і попросила мене з чоловіком приїхати та розібратися. Взагалі в моєму розумінні, якщо ти зважилася займатися здаванням в оренду квартири, то й займайся всіма побутовими питаннями сама. Чого мене смикати?

Я мамі запропонувала наймати майстра, а не смикати мене та чоловіка, на що вона відповіла, що «майстру ж треба платити». Потім мама взагалі мене поставила перед фактом, що вона купила пральну машину, і мій чоловік має приїхати та завезти машинку на квартиру. І за пів року таких прохань накопичився дуже великий список.

Одного разу вона подзвонила з черговим проханням, вже пізно ввечері, на що я не витримала і відповіла:
– Слухай, я тобі в помічниці не набивалася. Чому ти вирішила, що я повинна зриватися за кожним твоїм дзвінком, щоб розв’язувати питання з твоїми мешканцями, займатися побутовими питаннями?

-Просто тому, що я твоя мама, а ти моя дочка. Ти мусиш мені допомагати, – відповіла моя мама.

– А може спершу ти оплачуватимеш мені бензин, який ми витрачаємо на всі ці роз’їзди?

– Не думала я, що ти така дріб’язкова, доню!

– Як виховала, то й одержала, – відповіла я.

– Цікавий у тебе підхід: гроші за оренду береш ти, а я маю просто так розв’язувати всі питання. Мені своїх проблем вистачає, а ще й це. Не хочеш платити майстрам за ремонт, не можеш розв’язувати питання щодо квартири, тоді не здавай її.

– Як тобі не соромно таке матері казати!?

– Ти, мамо, хочеш і рибку з’їсти, і в ставок не лізти. Ми з чоловіком можемо тобі допомагати. Тільки домовмось, що половину грошей з оренди ти будеш нам віддавати, щоб ми покривали витрати на бензин. Згодна?

У відповідь я почула, що вона розчарована в мені й не думала, що виховала таку жадібну та корисливу дочку. Мама кинула слухавку і не дзвонить вже місяць. Проте ніхто не напружує побутовими проблемами. Я вважаю, що я запропонувала гарний варіант для обох сторін і чоловік мене підтримує.

КІНЕЦЬ.