Я закохався у свою нову однокласницю ще в одинадцятому класі. Її звали Наталія. Ми з першого погляду сподобалися один одному. Так сталося, що ми рано почали жити інтимним життям. Тому вже у вісімнадцять років стали батьками нашого первістка Антона. А потім, через декілька років, у нас і донечка Мілана з’явилася.

Зізнатися чесно, я ледве зводив кінці з кінцями. Руслана була молодою та неосвіченою. Я теж не знав, як одночасно стати і годувальником нашої родини, і хорошим чоловіком, і мудрим батьком. Після школи, без вищої освіти, я міг влаштуватися хіба що вантажником. Це була досить тяжка робота для мене, худорлявого хлопця.

Моя мама лише зітхала, що я рано вирішив сім’ю завести, але приблизно здогадувалася про ситуацію у нашій родині. Вона з села привозила величезні торби з домашніми продуктами. Лише завдяки цьому ми виживали. Гроші, які я заробляв, ішли на підгузки та необхідні речі для дітей.

Але щойно з’являвся додатковий заробіток у мене, чи моя мама допомагала нам з грошима, Наташа відразу ж знаходила, як їх використати. Найбільш за все їй необхідно тоді було зробити манікюр чи наростити вії. Навіщо воно їй було потрібно, коли вона вдома з дітьми сиділа? Я зізнаюся, що навіть досі цього не розумію.

Я ніколи не скаржився на життя. Намагався самостійно зробити та освоїти усе. А Наталія постійно плакалася, що не про таке життя мріяла. Вона думала, що буде ходити до клубу на дискотеку, доглядати за собою, що діти не будуть на заваді. А потім, після народження двох діток, почала звинувачувати мене у тому, що я їй зіпсував молодість. Я був шокованим. Ми ж обоє цього хотіли, хоч і поспішно, не думаючи про наслідки. Наташу дратувало, що не вистачає коштів.

Її батьки нам нічим не допомагали. У них були свої проблеми, адже кожен влаштовувався у новій сім’ї. Наталія була з неблагополучної родини. Теща з тестем давно розлучилися і жили своїм життям. Але дівчині хотілося добробуту, тому вона висказувала мені постійно за гроші.

Якось я не стримався і про все розповів своїй мамі. Вона жила далеко в селі, однак прилетіла, мов на крилах, через добу. Мама знову привезла великі торби харчів, подарунки дітям. І тихенько, щоб ніхто не бачив, всунула мені конвертик до рук. Там була велика сума, яку вона збирала на чорний день.

– Синок, вони тобі більше потрібні! – сказала вона.

Я знав, що вона накопичувала їх декілька років. А потім мама на вухо прошепотіла мені, щоб я не давав ці гроші Наташі, щоб вона навіть не знала, що вони у мене є. І я лише зараз зрозумів: яка ж у мене мама – мудра жінка! Все зрозуміє і підтримає у тяжку хвилину. Однак щось розгледіла в моїй дружині. І це щось, напевно, ще дитинство, а, може, і втома. Однак я вірю, що Наталія обов’язково подорослішає!

КІНЕЦЬ.