Сиділа Валентина за сімейним альбомом, розглядала фотографії своєї доньки Юлі. Яка вона красуня. Ось фотографія, де їй лише рік виповнився. А ось тут Юля у перший клас пішла. Валентина зберігала усі фотографії роками.

З випускного Юлі до самого весілля. Тільки після весілля Юля перестала з’являтися вдома. Але мама і це розуміла, все ж таки своя нова сім’я, на це багато часу і сил приділяти треба.

Юля перестала дзвонити батькам. Тоді Валентина сама почала нагадувати доньці про себе. Та та розмовляла з матір’ю дуже сухо, мляво. Навіть позіхала в трубку. Про життя Юлії Валентина практично нічого не знала.

І ось трапилося нещастя, чоловікові Валентини вночі терміново викликали «швидку» , але машина не встигла приїхати. Чоловіка не стало. Син увесь цей час був із матір’ю, підтримував її морально, розумів, як їй важко. — Доню, ти б хоч попередила. Я б тобі улюблених пиріжків із вишнею спекла.

-Я не надовго, мам. Тато заповіт на когось залишив? -Так. На мене. Ми ще перед його звільненням домовилися. Що він на мене все запусує, а я на нього. -А, ось як … ну гаразд. Тоді я піду. -Так ти залишся, все ж стільки часу не бачилися.

-Не можу, у мене ще рейс. Відлітаю з родиною відпочивати на морі. Увечері син прийшов заспокоювати матір. На похорон батька Юлі було важко приїхати через дитину, зате на море їй нічого не завадила полетіти. Добре, що хоч син у Валентини гідна людина.