Маргарuта з важкuмu сумкамu nродуктів, йшла через nарк. Так ближче до хати. Її чоловік уже nівроку, як лежав, а вона його доrлядала. У магазин старенька ходила раз на два дні. Сьогодні ще й на ринок заходила. Картопля молода пішла, огірочки свіжі. – Здрастуйте, Маргарито Василівно. Давайте допоможу! – раптом почула вона. Перед нею стояв незнайомий молодий чоловік. – Ой, дякую вам! Мені вже недалеко. А ми знайомі? – здивувалась вона. Маргарита уважно глянула на нього і ахнула. Ось на будь-кого могла подумати, але не на нього

 

Маргарита Василівна йшла вузькою стежкою, через парк. Так ближче до хати. Сумки були важкими, і вона часто зупинялася. Зайвих грошей на сумку на коліщатках не було, а ось вона якраз зараз їй дуже знадобилася б.

Чоловік уже півроку як лежав не встаючи з ліжка, вона його доглядала, він не хотів ніяких доглядальниць.

Характер його зовсім зіпсувався. Особливо коли справа доходила до побутових справ.

У магазин бабуся ходила раз на два дні. Сьогодні ще й в аптеку заходила і на ринок. Картопля молода пішла, купила на ринку, огірочки свіжі. А ось нести тяжко.

-Здрастуйте, Маргарито Василівно. Давайте я вам допоможу, – раптом почула вона.

Перед нею стояв незнайомий чоловік років тридцяти п’яти, одягнений гарно, запах від нього дорогих парфумів…

-Ой, дякую вам! Мені вже недалеко, от тільки перепочину. А ми знайомі? – здивувалась вона.

-Що ж вам допомогти нікому? Звісно знайомі.

-А хто ж допоможе? Чоловік лежить слабий, діти відмовилися доглядати, в іншому місті живуть, а доглядальницю він не визнає. От і справляюсь одна.

-Маргарито Василівно, а давайте я вам допомагатиму. Я вам свій телефон залишу. Якщо що – дзвоніть.

-Вибач, не впізнала тебе. Стільки дітей через мене пройшло, і шибеників і відмінників. Будь ласка, нагадай хто ти?

Чоловік усміхнувся. Маргарита уважно глянула на нього і ахнула.

-А, впізнала! – раптом сказала вона. – Микола! Так би одразу й сказав. Микольцю, тебе не впізнати. Ось на будь-кого могла подумати, але не на тебе.

У школі Микола навчався, можна сказати, найгірше. Як казала Маргарита Василівна, його тягли, щоб він закінчив школу. Вчителі зітхнули з полегшенням, коли було складено останній іспит.

Після чергової витівки Миколи у класі з’являвся черговий комп’ютер, чи ще щось.

-Ти з мене всі гроші вибереш, тобі нічого не залишиться, – казав йому батько.

Микола обіцяв більше так не робити, але все продовжувалося.

Тепер перед Маргаритою Василівною стояла солідна людина, від того Миколки не залишилося анічогісінько.

Акуратна зачіска, костюм, парфум, просто красень.

-Зайдеш? Я печиво купила і цукерок, не можу собі відмовити. Люблю солодке.

-Зайду, – сказав Микола, він просто хотів подивитися, як живе його вчителька.

-От і добре.

Вони пили чай на кухні.

-Розкажи мені, як живеш. Як батьки.

-Тато заслаб через два роки, як я школу закінчив. Через півроку не стало. Поховали, а мати гульбанити почала. А батьковий бізнес залишати не можна. Він мені все передав перед тим… Я так і бігав: робота, мати. Але не встиг…Не стало і її… Давно це було, все в минулому. Сирота я тепер…

Для продолжения статьи перейдите на следующую страницу в низу⇩