Мій коханець хотів порадувати свою дружину за мій рахунок

 

В офіційному шлюбі кохання не сталося, зате є стабільність, у тому числі фінансова. Із чоловіком Ігорем ми живемо вже довго і навчилися вирішувати конфлікти без істерик. Про деякі речі взагалі мовчимо, щоб нерви не псувати один одному.

Я знаю, що в нього трапляються інтриги на боці. Сама теж у боргу не залишаюся і вже більше року кручу легкий роман «на стороні». Нічого особливого – іноді бачимося з колегою із сусіднього відділу виключно для ліжка.

Дмитро цілком цікавий, вміє розбавити будні чимось яскравим. Нещодавно він із цією справою явно перестарався і видав таке, що тільки в анекдотах зустрінеш.

Побачилися ми з Дімою в черговий раз, але вирішили просто випити каву і розповісти один одному про новини з життя.

Ближче до середини розмови я йому похвалилася найважливішою подією за весь рік – купівлею квартири недалеко від моря. На неї ми з чоловіком відкладали понад три роки, багато в чому собі відмовляючи, але свого досягли.

– Так, можеш мене офіційно привітати, – хитро поглядаючи на коханця, я насолоджувалась тріумфом, – ми з Ігорем квартирку нарешті купили.

– Жартуєш? Ту купили? – Дмитро явно був радий за мене, – ну тут тільки поплескати можу! Обмивати будемо?

– Обов’язково, тільки давай іншим разом і не в людному місці, – відповіла я.

– Ну так, нам свідків не треба, – Дмитро про щось задумався, – і коли заїжджатимете?

– В сенсі? Ми її в оренду здавати плануємо, переїзд поки що точно відпадає. Ми її купили для фінансових цілей, тому й розщедрилися на престижний район, – спокійно відповіла я.

– Це розумне рішення. Молодець, це грамотна інвестиція.

У деталі покупки я коханця не посвячувала, це йому точно ні до чого. З тієї розмови минуло близько місяця, я про неї й забути встигла. І тут Дмитро запрошує мене до того самого ресторану, але вже на вино. Відмовлятися не стала, ми давно не бачилися поза роботою.

– Ірише, я тебе не просто так покликав сьогодні. Є пропозиція одна, – Діма одразу перейшов до справи, ми навіть замовлення зробити не встигли.

– Може спочатку виберемо що-небудь? На нас офіціант дивиться.

– Та це зачекає, не суть. Ти не хочеш заробити?

– Дивлячись, на чому, – насторожилася я, зніяковівши від русла розмови.

– Коротше, розповідаю, – Діма підсів ближче, – мене дружина дістає з відпусткою, і їй закортіло саме на море. Ви ж квартиру ще не здали?

– Ти на що натякаєш зараз? – я не могла повірити у почуте.

– Не натякаю, а пропоную цілком реальну угоду. Ми б приїхали з нею на тижнів зо три. Ти зрозумій,  зараз ломлять жахливо, не потягну. Я заплачу, ти не подумай, але трохи нижче за ринок.

– Дімо, ти чого? – я від його нахабства взагалі про все на світі забула, – розумієш взагалі весь абсурд твоєї пропозиції?

– А що такого? – щиро обурювався Діма, – я ж не прошу там нахаляву жити. Скільки ви за три тижні берете?

– Так, мені цей цирк набрид. Більше до теми квартири не повертаємось, даремно я тобі взагалі розповіла, – з цими словами я рішуче встала з-за столу та пішла до виходу.

Втекти мені Діма не дав, наздогнав уже біля входу і продовжив допит. Додав, що не розуміє моєї реакції на цілком «нешкідливу» пропозицію. На це я йому нагадала, що окрім ліжка між нами жодних стосунків та справ немає і бути не може.

– Зачекай… Ти що, ревнуєш? – Усміхнувся Діма, – ти саме через дружину мою так образилася?

– Дима, будь ласка, знай кордони. Ми з тобою спимо? Так, іноді. Чи готова я до того, щоб ти відпочивав із дружиною за наш із Ігорем рахунок? Ну вже ні, будь ласка.

З того дня ми перетиналися тільки на роботі, і я ловила на собі його похмурий погляд. Вважаю, що на його марення відповіла досить м’яко, могла б і скандал зробити прямо в ресторані.

КІНЕЦЬ.