Мій чоловік дуже переживав за сімейний бюджет, тому і в _ипеp мене на роботу одразу після полоrів.

 

Мені не довелось довго насолоджуватись материнством. Так вже склалось, що я й взагалі не мала часу порадіти та натішитись малям сповна. Зі своєю новонародженою донечкою я пробула вдома лише кілька тижнів, а далі – на роботу.

Працювала я економістом і мала дуже багато справ, хоч і заробляла більш ніж достатньо. Мій чоловік отримував приблизно так само, і я маю підозру, що така рівність трішки зачіпала його гідність.

Часто Тарас переживав, що ми залишимось без нічого і навіть коли я тільки народила, його охопила паніка, що сам сім’ю він не потягне. Тому скоро він вмовив мене вийти на роботу, лишивши новонароджене маля вдома.

Спочатку мені здавалось, що це лише насмішки з його сторони. Та потім ставало очевидно, що ніякого жарту тут і близько немає. Коханому було геть все одно на те, що дитині потрібно після народження бути з мамою, а не сторонніми людьми, що я маю годувати якось дочку. Я не хотіла, аби моє дитя їло суміші, коли в мами є молоко своє. Тим паче, на це також потрібно витратити немало коштів.

Але все одно все повернулось так, що я ні одно дня нормально в декреті не просиділа. Хто тільки не сидів із моєю дитиною: і я сама, і мама, і свекруха. Жінки були на пенсії, то мали трішки часу для внучки.

А я по сто разів на день металась додому, аби погодувати дитину і все проконтролювати. В один момент стало наскільки важко, що не передати ніякими словами.

Таку втому помітив навіть мій керівник. Він покликав мене до себе у кабінет і розпочав серйозну розмову. Перше, що прийшло у мою голову – звільнення. Звичайно, кому потрібен працівник, який бігає весь день десь? Та ні, Микола Леонідович всього лише запропонував мені працювати дистанційно. Я не могла повірити, що таке геніальне рішення проблеми мене знайшло. Ну і як не поважати та не любити такого начальника?

Тоді і моя донька стала спокійнішою, і я все встигала та не так нервувалась. Загалом, працювати вдома мені було дуже і дуже комфортно. Я встигала набагато більше ніж раніше, ще й виконувала всі домашні справи. Хоча тут мені значно допомагала матір.

Здавалось, що все уже налагодилось та увійшло у звичну колію, але от у стосунках із чоловіком була якась прогалина. Я досі тримала на нього образу і не раз задумувалась про те, що такий чоловік мені і зовсім не потрібен, якщо на всю сім’ю я маю тягнути сама.

Тоді я задумалась про розлучення, а тепер минув рік і що робити далі я не розумію, адже знову побачила на тесті дві смужки. Як я тепер буду працювати, навіть дистанційно, не уявляю. Та і на розлучення зараз не наважусь.

КІНЕЦЬ.