Мене звати Галина. Мені сорок вісім років. Я маю хорошу роботу і у мене є доросла дочка та онучка.

Я вийшла заміж дуже рано за чудового чоловіка. Ми з ним заснували власну фірму, купили будинок та машину. Я була найщасливішою жінкою у світі.

Ми з чоловіком добре заробляли. Ми вирішили придбали собі дачу, де планували на вихідні відпочивати.

А потім у моєму житті з’явилась чорна смуга. Моя мати пішла у інший світ і мій батько залишився сам. Я вирішила, що йому буде краще жити на дачі, бо у місті він був нещасним. Там свіже повітря, гарний будинок і добрі сусіди. А через вісім місяців пішов у інший світ мій чоловік. Я через це дуже переживала, мені було важко жити без мого коханого. Якби не дочка і онучка я б не пережила цю втрату.

У Василини теж не все було гаразд. Чоловік зрадив її, а потім вигнав з квартири. Вона залишилась сама з маленькою дитиною.

Спочатку моя дочка переїхала жити до мене. Але онучка сумувала за батьком і постійно просила матір, щоб вони повернулись додому. Ми не знали, як дівчинці пояснити, що вона більше не може жити з батьком. Тому я вирішила, що Василина з дочкою поїде жити на дачу, якнайдалі від міста. Дівчинка там мала відволіктись і перестати думати про батька.

Коли ми приїхали на дачу, то побачили, що мій батько не сам. Він привів у мій будинок жінку. Я була здивована, як він міг без дозволу привести у мій дім жінку. Чому вона має жити на моїй дачі?

Батько сказав, що я не маю злитись на нього, а я маю побажати йому щастя. Але я не збираюсь терпіти чужу жінку. Я сказала, що якщо батько хоче жити на дачі, то має вигнати її. Я повідомила його, що на дачі тепер разом з ним буде жити онучка з правнучкою.

Мій батько образився і сказав, що я його виганяю на вулицю. Але я впевнена, що зробила усе правильно.

КІНЕЦЬ.