Історія сталася давно. Ще минулого літа. Я нарешті відкрила ательє. Давно мріяла про це. Нарешті моя мрія здійснилася. Я багато працювала. Покращувала не тільки свої професійні навички, але й плідно працювала і відкладала гроші. Мене знали, як хорошого дизайнера одягу та відповідальну жінку.

Відкриття мого ательє стало надзвичайно важливою подією не тільки в моєму житті. Вся рідня спішила привітати мене. Мама спекла свій особливий торт. Бабуся принесла нові скатертини, вишиті її золотими руками. Батько намалював чудову картину. На ній була зображена я маленька, яка гралася з маминими тканинами. Вся наша сім’я вельми талановита. Біда тільки з молодшою сестрою.

Аліса нічим не цікавиться. Вона все життя намагалася знайти легкий спосіб заробити грошей. Ми намагалися їй втовкмачити, що талант треба розвивати. Потрібно багато працювати, аби досягти успіху. Нічого ніколи не падає просто з неба. За все потрібно змагатися, адже завжди знайдеться людина, яка краща за тебе в професійному плані.

Ніхто нас не слухав. Аліса любила читати книги про легкі гроші. Там радять просто мріяти. Хобі в сестри – знаходити нових чоловіків і висмоктувати з них гроші. Сама працювати не хоче, хоча вельми гарно в’яже та вишиває. На цьому можна добре заробити, тільки треба постійно працювати. На жаль, моя сестричка такого не любить.

Остання її витівка нас здивувала не на жарт. Аліса знайшла чоловіка на тридцять років старшого за себе. Він мав квартиру, автомобіль, землю в селі і був зовсім самотнім. Вона спокусила його своєю молодість та розкутістю. Чоловік втратив голову від її чар. Переписав на неї все, що мав. Як тільки Аліса стала господаркою всього майна, кинула бідного, наївного чоловіка.

Ми ховали очі, коли виходили в місто. Було занадто соромно перед знайомими, через вчинок сестри. На жаль, то не кінець історії. Майно отримала, але за нього ж треба якось платити. Тоді Аліса почала проводити час з чоловіками за гроші. Не знаю, чи лягала з ними до ліжка. На мою думку, так. Наврядчи дівчині будуть платити 100 євро за звичайні посиденьки в кафе.

Боляче думати, що таким займається твоя рідна людина. Достукатися до неї ми не можемо, хоча стараємося. Аліса, здається, нас почула, але перекрутила все на свій лад.

Саме тоді, коли всі вітали мене з відкриттям ательє, мама завела розмову про майбутнє сестри. Я охоче підтримувала ту бесіду. Наставляла молодшу сестру власним прикладом. Казала, що роки праці, сотні годин навчання на різних професійних курсах і тисячі виконаних замовлень зробили з мене одного з найкращих дизайнерів. Рідні дивилися на мене з гордістю. Я шкірою відчувала, як вони мною пишаються.

Та нероба лише позіхала. Здавалося, їй взагалі не цікава тема бесіди. Аліса повільно допила свою каву і заговорила пихатим тоном:

• Я з радістю залишу своїх чоловіків, якщо ви знайдете мені хорошу роботу. Одразу кажу, на кухню я не піду. Підлогу мити в забігалівках не буду. Касир – не мій рівень. З радістю працюватиму адміністратором чи, скажімо, якимось керівником. Наприклад… – Сестра підняла очі до стелі. Вона над чимось думала декілька секунд. – В твоєму ательє, сестро!

В моїй голові задзвеніло. Аліса без досвіду роботи, без освіти, хотіла піти до мене в ательє і одразу на керівну посаду.

• Я – ідеальна кандидатура. Дурити не буду, бо ми рідня. Кричати на людей я вмію. Керувати іншими люблю, особливо чоловіками. Що мені там треба буде робити? Сидіти в кабінеті? Правильно? То це я зможу!

Батько дивився собі в чашку. Бабуся вийшла на кухню. Мама єдина зберегла здатність говорити.

• Доню, ти, здається, моя дитина, але така дурна.
• Мамо! – Від подиву, я підвищила на маму голос.

Вона ніколи такого нам не говорила. Моя мама надзвичайно спокійна жінка. Її вихованню і терпінню можна лише позаздрити.

• Тихо, Міло. Я з Алісою говорю. – Мама перевела погляд на сестру. – Слухай, доню. Я розумію, що для тебе, все просто. Тобі здається, ніби Каміла просто так отримала своє ательє, просто так до неї ходять клієнти, просто так гроші падають з неба. Я б теж хотіла нічого не робити і мати хороший заробіток. Всі б так хотіли, але такого не буває, люба моя. Міла з дванадцяти років вчилася шити. Вона вивчилася в двох вузах. Розумієш? В двох! Ти скільки закінчила?

Аліса мовчала. Вона пішла з дев’ятого класу і нікуди не вступила.

• Для того, щоб в ательє сидіти на стільчику, треба також мати освіту чи досвід. Потрібно спілкуватися з клієнтами, знати тонкощі справи, заповнювати документацію, слідкувати за порядком, складати графіки для працівників, вміти працювати з запереченням від клієнтів. Ти це вмієш, доню?

Аліса досі мовчала.

• Ти що в нас вмієш? Чай пити і чоловіків спокушати?

Сестра зірвалася з місця. Встала занадто різко. Її стільчик впав, а стіл, ледь встояв на ніжках. Дякую батьку, що спіймав його.

• Я не дурна, щоб працювати, наче коняка! – Крикнула в порозі Аліса. – Ви всі гнете спину на нудних роботах! Нічо, окрім праці не бачите, а я – інша! Я варта жити, як королева! От ви можете заробити 1000 євро за тиждень? Ні? А я можу і при цьому отримую задоволення від роботи! Вам цього не зрозуміти, бо ви всі силюки!

Не знаю, що тепер з цим робити і як вправити мізки Алісі.

КІНЕЦЬ.