Мене вже дістали незвані гості у нашому домі. Одного разу сусідка баба Аня подала мені одну ідею, після чого у всіх моїх rостей з’явилися термін0ві справи, і вони по-тихому злuнялu.

Десять років тому ми з чоловіком куnили будинок в селі. Раділи. — Не радійте. Скоро вас гості замучать, — усміхнулася мама. Я не повірила її словами. А потім почалося. Спершу було жах жахом. Кожні вихідні, кожні свята до нас, без запрошення ввалювалися гості. Ясна річ, всім хочеться вирватися з бетону та асфальту на природу.

На шашлики. А якщо там ще й дах над головою, і лазня, і річка поруч, то тягне як магнітом. А господарям це як? Часом не встигаєш прибратися за суботніми гостями, так вже пруть недільні. І добре якщо їдуть зі своїм маринованим м’ясом. А бувають і такі, що їдуть з порожніми руками. Ну або прихоплять з собою пляшку.

Як би натякаючи. Ніби немає у господарів інших турбот, як приймати непроханих гостей. Адже у нас ще й господарство, і город. Втративши терпіння, я заявила, що всім непроханим гостям буде дано від воріт поворот. Зробили вигляд, що образилися. Але приїжджати не перестали.

Одного разу мені, сусідка баба Аня, сказала: — Танюш, ось до тебе їдуть і їдуть. Так ти їх до справи пристав. — Еврика! — кричала я. — Спасибі, баба Аня. Ти геній. І почала цілувати її щоки.

Баба Аня лише здивовано плескала очима… Весна. Початок городньо-господарських робіт. І перші гості на порозі. Я видала всім лопати і направила перекопати город. У гостей раптом з’явилися термінові справи, і вони по-тихому злиняли. Ні баньки не дочекалися, ні шашликів. Через тиждень телефонують інші. Просять дозволу приїхати в гості. — Приїжджайте звичайно.

Я м’яса намариную, чоловік лазню розтопить. А ви нам доnоможете гній розкидати і на городі роботи повно. Не приїхали. Ось так я відвадила гостей. Не всіх, звичайно. Є такі, що й приїдуть, і з роботами доnоможуть. Такі гості нам завжди в радість. Ласкаво просимо!

КІНЕЦЬ.