Мене вже дістали незвані гості у нашому домі. Одного разу сусідка баба Аня подала мені одну ідею, після чого у всіх моїх rостей з’явилися термін0ві справи, і вони по-тихому злuнялu.

 

Десять років тому ми з чоловіком куnили будинок в селі. Раділи. — Не радійте. Скоро вас гості замучать, — усміхнулася мама. Я не повірила її словами. А потім почалося. Спершу було жах жахом. Кожні вихідні, кожні свята до нас, без запрошення ввалювалися гості. Ясна річ, всім хочеться вирватися з бетону та асфальту на природу.

На шашлики. А якщо там ще й дах над головою, і лазня, і річка поруч, то тягне як магнітом. А господарям це як? Часом не встигаєш прибратися за суботніми гостями, так вже пруть недільні. І добре якщо їдуть зі своїм маринованим м’ясом. А бувають і такі, що їдуть з порожніми руками. Ну або прихоплять з собою пляшку.

Як би натякаючи. Ніби немає у господарів інших турбот, як приймати непроханих гостей. Адже у нас ще й господарство, і город. Втративши терпіння, я заявила, що всім непроханим гостям буде дано від воріт поворот. Зробили вигляд, що образилися. Але приїжджати не перестали.

Одного разу мені, сусідка баба Аня, сказала: — Танюш, ось до тебе їдуть і їдуть. Так ти їх до справи пристав. — Еврика! — кричала я. — Спасибі, баба Аня. Ти геній. І почала цілувати її щоки.

Для продолжения статьи перейдите на следующую страницу в низу⇩