Весь день Марія зібралася присвятити прибиранню. Повернувшись з поминок своєї тітки на день раніше, вона застала в квартирі справжній хаос. Чоловіка вдома не було.

– Ну це й не дивно, – вирішила жінка. – Робочий день все ж таки.

Вона зайшла на кухню. Холодильник був порожній. Довелося збиратися в магазин…

…Марія прийшла з магазину з важкими пакетами в руках. Вона піднялась на свій поверх, підійшла до дверей квартири й оторопіла.

Двері були відчинені, а по квартирі ходили якісь дві незнайомі жінки!

Марія зайшла в коридор і поставила пакети на підлогу.

– Ви хто такі?! – обурилась вона до жінок. – Що ви тут робите?!

Незнайомки обернулись до неї й Марія застигла від здивування.

Це були дві працівниці їхньої з чоловіком невеличкої клінінгової фірми.

Марія ще до весілля очолювала компанію, а тепер вони керували нею разом з Павлом.

Звісно, всі питання, як і раніше, вирішувала Марія. А Павло просто допомагав…

– Так нас ваш чоловік прислав, щоб поприбирали, – загомоніли жіночки. – От ключі навіть дав. Казав, що вас вдома немає.

Марія взяла в них ключі.

– Я сама все зроблю, – сказала вона.

– Але ж він нам… – спробували заперечити вони.

– Ви вільні, – сказала Марія. – За роботу вам заплатили?

– Так, ваш чоловік окремо дав гроші, сказав не записувати, як замовлення. І вам… Не розказувати…

– Добре. Відпочивайте поки що, в офіс не йдіть. На скільки годин замовлення? На три, чотири?

– На п’ять, але на роботу можна не повертатись. Він так сказав. Ключі сказав залишити, а двері зачинити. У нього ще є.

– Добре, вважайте, що сьогодні у вас є вихідний, – сказала Марія. – На його дзвінки сьогодні не відповідайте. А це вперше він так?

– У нас так… Але таке вже було. Він сказав, що звільнить, якщо розповімо. А як же ж гроші? Кому повернути?

– Вважайте, що це премія…

…Павло чудово знав, що Марія не любить вдома сторонніх людей.

Прибирання вона вважала за краще робити самій. Величезна квартира залишилася їй від батьків. Квартира і фірма з клінінгу.

Павло прийшов на все готове. Намагався приводити своїх галасливих друзів, але Марія поставила умову – зустрічі з друзями на нейтральній території чи в квартирі Павла.

Але квартиру Павло вже здавав в оренду. В кафе зустрічатися не всі хотіли, а друзі до себе не запрошували.

По квартирі попливли смачні запахи. Разом із приготуванням їжі Марія прибирала, мила, чистила.

– Як можна було за п’ять днів, так все забруднити, – думала вона. – Якщо була велика компанія, то й не дивно, що холодильник порожній. Пляшки, келихи…

Раптом Марія знайшла на столику у спальні чужу помаду. Вона точно не користувалася такою. Яскравий червоний колір.

На подушках теж були сліди цієї помади. Марія почала ретельніше придивлятися до будь–якої дрібниці.

Вона й раніше була дуже прискіплива до чистоти. Жінка помітила, що в її одязі і не тільки явно рилися. Павло такого собі не дозволяв, та й у нього окремі полиці.

– Ну, це вже занадто! – подумала жінка.

Все пішло у прання. А ось ліжко вона залишила, як є, тільки застелила його покривалом.

– Все теж випереться, але пізніше. А краще взагалі на сміття, – вирішила вона.

Марія поклала ту саму помаду, яку знайшла під ковдру. Жінка навіть вже зрозуміла, кому вона належить…

Все було готове до приходу Павла. Дві валізи, з якими він до неї переїхав, були спаковані його речами і чекали на чоловіка в коридорі.

– А казала ж мені сусідка пів року тому, про гулянки Павла без мене, – подумала Марія. – Про дівчат різних.

Тоді Марія не повірила…

…Павло дуже здивувався, побачивши дружину вдома. Він аж розгубився, бо ж чекав дружину тільки завтра вранці.

– Ти вже повернулася? – здивувався він. – Давно? Навіть вечерю приготувала. Як все пройшло?

– Все нормально пройшло, – сухо відповіла Марія.

– Я так сумував, – підійшов він до Марії й обійняв її.

– Міг би й зі мною з’їздити, – байдуже сказала Марія.

– Ти ж знаєш, що я не люблю таких заходів. Та й компанію без нагляду не залишиш.

– Ну так, компанію, – відповіла Марія, маючи на увазі зовсім іншу компанію.

Марія не показувала вигляду, що щось сталося. Вечерю звісно він не заслужив, але вона вирішила не поспішати, а почекати.

Після вечері Павло сказав, що хоче спати. Напевно далися взнаки безсонні ночі, а може вирішив подивитися, чи все гаразд.

Він пішов у спальню. Марія одразу пішла за ним.

– Ти знаєш, я теж дуже втомилася, – сказала вона. – Теж мабуть ляжу.

Вона забрала покривало, а потім відкинула ковдру. Павло застиг від несподіванки. Він же ж сподівався, що тут уже поприбирали ті працівниці, яким він заплатив подвіну зарплату.

– Марійко, вибач мене, – нарешті сказав Павло. – Ну, я порушив твої правила. Відправив наших робітників усе прибрати, хотів тобі приємне зробити. А вони… Ну ти подивися, як мене підставили. Звільню. Ох звільню. Ось чому вони так, що я їм поганого зробив? – почав викручуватись Павло. – Зараз я їм зателефоную, прямо зараз зателефоную. Нехай мені більше не з’являються на очі!

Слухавку ніхто не брав.

– Ось бачиш які…

– Звільнити їх можу лише я, – раптом сказала Марія. – От тільки причин не бачу.

– Як не бачиш?! – ахнув Павло. – А це?!

– А це ти мені сам поясни.

– Ну, це ж очевидно. Мене підставили. Вони спеціально це зробили. Я був один усі ці дні. Сумував.

– А навіщо тоді клінінг? Я приїхала рано–вранці. Усе сама прибирала. І дівчаток бачила, – говорила Марія забираючи постільне разом із ковдрою та подушками.

Павло замовк, а Марія дістала його валізи й поставила перед ним разом з пакетом, в який вона склала постільне.

– Я вже навіть знаю, чия це помада, – сказала вона.

Вона справді знала. Ліза, її подруга, тепер уже точно колишня. Рік тому вона розлучилася зі своїм чоловіком. Він її виставив, упіймавши на зраді. І ось тепер ця Ліза з її чоловіком…

– І куди я піду? – похнюпився Павло. – Ніч на подвір’ї.

– Ніч?! – аж засміялась Марія. – Ще вечір. У тебе є своя квартира.

– У ній живуть квартиранти…

– В машині заночуєш, літо на дворі. Тільки не в моєму дворі.

– Ну, і як я на роботу піду?

– На яку роботу? Ти звільнений. Ось прямо з завтрашнього дня і звільнений. Можеш не приходити. А далі – твої проблеми. На розлучення подам. Ключі від квартири й офісу давай.

Марія простягла руку. Павло віддав ключі, взяв валізи і подався до виходу. Марія слідом за ним викинула пакет з постільним…

…– А тільки ж учора було все гаразд, було весело, – бурмотів спускаючись по сходах Павло. – Була майже своя компанія. Майже бізнесмен, майже бізнесмен… А тепер нічого… До Лізи піти? Вона точно в такому ж положенні. Її колишній чоловік бізнесмен має все, а вона просто колишня…

Павло сів у машину. Куди їхати він не знав. До батьків соромно, а більше й немає куди…

КІНЕЦЬ.