Мої стосунки з матір’ю ніколи не складалися, ось скільки себе пам’ятаю, років із чотирьох. Ніколи! Вона завжди мене хотіла зламати, змусити все робити і жити так, як треба їй. Але так вже склалося, що характер у мене дуже впертий і принциповий, і я з дитинства дуже затято відстоювала свою точку зору.

Мати в мене абсолютно нормальна, людина з вищою медичною освітою, без шкідливих звичок, але їй необхідно, щоб усе було так, як їй потрібно. Щоб діти її у всьому слухалися, прибирали вдома, коли вона захоче, носили одяг, який вона каже, ходили до музу. школу, якщо їй це потрібне. У мене є ще молодша сестра (різниця 5,5 років), вони з матір’ю добре ладнають, тому що сестра людина м’яка і повністю їй підкоряється все життя.

Ось тому у них все чудово, а я не така. Але проблема зараз не в цьому. Якось ми якось прожили до мого 30-річчя, вірніше жила я з батьками до 18 років, а потім поїхала в інше місто вчитися в університеті. Бачилися ми раз на 2-3 тижні і то примудрялися сваритися.

Потім почалося моє доросле самостійне життя. Відносини з мамою залишалися такими ж, тільки лаялися ми рідше, тому що рідше бачилися та спілкувалися. І ось у 30 років у мене трапляється життєвий стрес, мене кидає чоловік. Це просто удар був для мене, депресія почалася.

Мені 30 років, дітей нема, одна, нікому не потрібна. Можете зрозуміти мій стан! Ще й набрала вагу сильно, що теж не додало оптимізму в моє життя. Але я якось намагалася все-таки його налагодити, почала потихеньку одягати нові речі, зробила нову зачіску, загалом, намагалася взяти себе в руки і перестати сварити себе з будь-якого приводу.

Я почала знайомитися з чоловіками на сайті знайомств і ось 3 роки тому, на початку січня, я приїжджаю привітати своїх батьків з Новим Роком. Ми з матір’ю готуємо святковий обід, і вона починає мене розпитувати, що так, як у мене справи в особистому житті.

Я їй розповідаю, що познайомилася на сайті знайомств з хлопцем, зустрічалися кілька разів, але ще поки що нічого не зрозуміло. І тут вона мені видає: «А він бачив твоє фото, перш ніж зустрітися з тобою?». Я кажу: так, бачив, в інеті. Вона: «Тобто він, коли йшов побачення, знав, що ти товста?».

Я на неї дивлюся на всі очі: «Мамо, я не товста!». А вона мені: Яка ж ти не товста? Товста!». І разів 20 мені це повторила. Важила тоді при зростанні 170 см десь під 80 кг, багато, але не критично. Загалом, якби я на той момент у своєму звичайному стані, може, і не було б нічого, але оскільки мої нерви були вкрай розхитані, у мене почалася істерика.

З того часу ми з мамою більше не спілкуємося. Зовсім. Я вже знову вийшла заміж, зараз чекаю на дитину (буде син), дуже щаслива, але цей камінь на серці.

КІНЕЦЬ.