Коли я стояла біля пологового відділення з новонародженим на руках в оточенні щасливих та задоволених родичів, у моїй голові панував хаос.

Я усвідомлювала, що ми повинні забрати дитину до нашої тісної однокімнатної квартири. Тим часом мої свекри жили у просторій трикімнатній квартирі, а мої батьки та старша сестра мали свої просторі будинки.

Але ніхто не хотів запропонувати нам житло…

У моїх родичів навіть був будинок у селі, але вони не хотіли дозволяти нам користуватися ним, поки ми не накопичимо достатньо грошей на власний будинок.

Нарешті, я набралася сміливості і спитала свекруху, чому вони не можуть дозволити нам жити в одному з їхніх будинків.

Але її відповідь була бентежною.

Свекруха сказала, що вони з чоловіком уже в тому віці, коли їм потрібен мир і спокій, і що вони часто сваряться і змушені на якийсь час роз’їжджатися, щоб пристрасті вщухли.

Крім того, у них часто бувають гості, яких треба добре приймати. Моя мама купила мені меншу квартиру, а іншу віддала сестрі, хоч у неї ще не було родини.

Від усієї цієї ситуації я nлакала, тримаючи на руках свою новонароджену дитину, відчуваючи безнадійність і невпевненість у майбутньому.

КІНЕЦЬ.