Мама вже місяць намагається помирити мене із сестрою, але я не хочу. Вона як була химерною, безвідповідальною егоїсткою, так і залишилася. Через її останній фарс ми з чоловіком ледь без роботи не залишилися. Але мама вимагає зрозуміти та пробачити. Ага зараз! Біжу і падаю.

Маша – моя молодша сестра. Не знаю, у кого вона така вродилась, але що в дитинстві з нею було неможливо, що зараз. Сестра завжди вирізнялася безвідповідальністю. На її слово покладатися не можна було. Вона не забувала, ні, вона в певний момент просто змінювала плани, не вважаючи за потрібне комусь про це повідомляти. Або просто забивала.

– Так, не зробила. А що, повинна була? – байдуже відповідала вона на цілком обґрунтовані претензії.

Звичайно, мене це дратувало. Тому що, на відміну від неї, я звикла тримати слово і чекала такого ж відношення від оточення. Мама ж завжди захищала Машеньку, вважаючи, що коли ніхто не помер, то нічого страшного не сталося. У сестри це потурання лише зміцнювало віру в те, що вона все робить правильно.

У старших класах я з сестрою навіть не віталася. Ми жили у паралельних всесвітах і не перетиналися. Це цілком влаштовувало обох. Контакти були лише через маму та тата. Потім я поїхала в інше місто навчатися і сестра взагалі вибула з моєї орбіти.

Кожна з нас жила своїм життям. Я залишилася у місті, де навчалася, сестра продовжувала жити з батьками, вступивши до місцевого вишу. Мама регулярно розповідала мені, як у неї справи, а я з ввічливості слухала. Ненависті до сестри в мене не було, як і приязні. Що вона є, що ні – мені було байдуже.

Я вийшла заміж, із чоловіком ми познайомилися на роботі та й досі працюємо разом, у нас вийшов дуже ефективний тандем. Ми обидва налаштовані на кар’єру та звершення, і робимо для цього багато. Наш запал не вщух навіть з появою дитини.

Сестра ж закінчила виш і спробувала влаштуватися там, але щось не складалося. Я б про неї й не згадала, якби не дзвінок мами. Вона сказала, що сестра хоче спробувати щастя в іншому місті. Почати вирішила з того, де влаштована я. Мовляв, тут і столиця близько, і перспективи які то є, та й не зовсім одна буде в новому місті.

Мене не втішила така перспектива, про що я мамі й сказала. Вона мене заспокоїла, що ніхто не просить мене няньчитися з сестрою. Потрібно просто її зустріти, допомогти знайти житло та зорієнтувати на місцевості, на кшталт, куди не варто потикатися, а де можна спробувати вдачу.

– Вона виросла, вже серйозна дівчина, тож забудь свої образи, це дитинство, – вселяла мені мама. А я не ображалася давно, просто зайвих проблем не хотілося.

Але все пройшло напрочуд мирно. Сестра прожила у нас із чоловіком два дні, а потім з’їхала на квартиру, гроші у неї на перший час були. Мене дзвінками вона не діставала, все було насправді, дружньо та ненапружено. Я навіть здивувалася, я таку Машу ніколи не бачила.

Вона самостійно влаштувалася на роботу, вивчала місто, у подружки мені не набивалася, але ми все одно стали якось ближче спілкуватися. Вона іноді ходила до нас у гості, чи ми всі разом кудись їздили. Кілька разів вона навіть залишалася з племінницею.

Батьки теж нещодавно приїжджали до нас у гості, ми проводили час усі разом. Мама все ніяк натішитися не могла, що ми з сестрою спілкуємося. Я навіть повірила, що сестра насправді змінилася, але марно я так думала.
Місяць тому у нас відбувся форс-мажор на роботі. Потрібно було терміново вилітати в інше місто на захист проєкту, клієнт дуже “смачний”, ми його крутили майже пів року. Квитки були на руках, з дитиною мала залишитися свекруха, але напередодні вильоту її відвозять до лікарні з апендицитом.

Все, кінець! Дочка маленька, одну не залишиш, а шукати нормальну няньку вже не було часу. Тоді я вирішила зателефонувати сестрі та попросити її про допомогу. Ми вилітали всього на три дні, я сподівалася, що вона зможе побути з дочкою, вони знайомі та непогано ладнають.

Я пояснила всю важливість ситуації, сказала, що вся надія лише на неї. Маша відповіла, що без проблем вранці вона приїде до нас. У мене камінь з душі впав. Ми не могли профукати цей контракт, тому що премія з нього обіцяла бути дуже вагомою, а у разі провалу залишалося тільки звільнитися.

Вранці я почала нервувати. Нам виїжджати за годину, а сестри все немає. Дзвоню, вона трубку не бере. Часу все менше, нам час виїжджати в аеропорт. Зібрали доньку, схопили речі, сіли в таксі, по дорозі надзвонюю сестрі, але відповіді немає. В мене вже істерика. Чоловік сам летіти не може, він не вивезе мою частину презентації, у нього там технічні сторони, а в моїй економіці він не розбереться.

В нас уже реєстрація закривається, а ми всі стоїмо. В останню хвилину приїхала наша колега, ми передали їй дитину та кинулися на посадку. Це був найлютіший жах на моїй пам’яті. У літаку ми намагалися зібратися, налаштуватися, але виходило паршиво. Від провалу нас врятувало лише те, що зустріч перенесли на ранок наступного дня.

Сестра мені навіть не спромоглася подзвонити потім. Я сама набрала їй. Ох, як я репетувала… Але сестра була спокійною як бронепоїзд.
– Я вас не підставляла, просто проспала. Пробач, – байдуже промовила вона і відключилася.

Презентацію ми захистили, все пройшло успішно. Колега, забравши у нас дитину, відвезла її до моєї подруги, яка погодилася допомогти. Я б її не просила, вона сама у декреті з малюком, але більше у мене таких довірених осіб у місті не було. Ми її потім віддячили за допомогу, без неї б нас просто звільнили б до біса.

Зараз мені 36 років. Студенткою, в 19 років я познайомилася з одруженим чоловіком на 22 роки старший за мене Ігор. Успішним, багатим бабієм, дуже розумним, з прекрасним почуттям гумору. На

Впевнена, що майже всі дівчата навіть за хлібом ходять при повному параді: манікюрчік, завивка, макіяж, обтягуюча білизна інші атрибути жіночого полювання. Я свою любов зустріла абсолютно непідготовленою. За професією біолог.

Мені 23 роки у відносинах я був чотири рази за все своє життя. Але у мене не лежить серце не до однієї моєї дівчини. Мої стосунки тривали завжди максимум 3